Розділ 22

Белара

Вартові супроводжують мене до моїх покоїв, й ось я знову у своїй кімнаті.

Озираюся. На столі стоїть глечик. Краєм свідомості промайнула думка, що треба було б поїсти та випити води Ракіри. Я не вечеряла вчора, але й зараз у мене немає апетиту.

Підходжу до ліжка, на якому мій коханий провів ніч з іншою жінкою. Дивлюся незрячим поглядом на зім’яті простирадла й лютію. Я сама це зробила! Сама вклала в цю постіль іншу! І тепер вона стане його дружиною, а я буду їй прислужувати…

Та ніколи! Я не збираюся стелити їм щовечора ліжко та вранці міняти використані рушники!

Зриваю білизну й у нестямі рву її на шматки. Дорога шовкова тканина не хоче піддаватися, але я не квола дівчина з гарему, і, трохи напружившись, усе ж таки справляюся. Та вже за п’ять хвилин із задоволенням розглядаю клапті матерії, що вкрили майже всю підлогу кімнати.

Напевно, управитель тепер поскаржиться його Високості й вимагатиме мене покарати. «Неналежна поведінка для наложниці!» — скаже принц.

А мені байдуже! Нехай карає. Бездушна худоба!

Лягаю на ліжко й обіймаю подушку, яка все ще зберігає запах мого коханого. Мого Істинного, з яким ми ніколи не будемо разом.

Белгард

Нарак іде, і я залишаюся наодинці зі своїми невеселими думками. Для початку намагаюся проаналізувати, що ж сталося цієї ночі. Чи була Марата цнотливою, коли я взяв її? Дивно, але я не можу цього згадати! І раптом мене осяває думка: а чи було взагалі щось між нами?

Знову і знову згадую вчорашній вечір. Крок за кроком. 

Пам’ятаю, як я вирушив до гарему. 

Зайшов у кімнату Рудої. 

Побачив розкішне руде волосся своєї наложниці. 

Згадую її голос, трохи охриплий, що здався мені через це незнайомим. І як виявилося, не тільки тому…

Пам’ятаю, як ліг у ліжко, обійняв її та… заснув!! 

А вранці, щойно прокинувшись і не відчувши звичного поколювання, обійнявши дівчину, я одразу відчув підміну! Я не спав із Маратою! Тобто я саме спав, і нічого між нами не було.

І я маю негайно розповісти про все Рудій! 

Підхоплююся та йду до гарему, але у дверях зупиняюся. Повертаюся до столу й сідаю в крісло. 

А що це змінює? Мого весілля це не скасує. Достатньо того факту, що Марата була в моєму гаремі. 

Та й забрати обіцянку одружитися, яку я дав її батькові, рівносильно політичному самогубству. Хоч я і не спадкоємний принц, але накликати таку ганьбу на своє ім’я та на все Південне Королівство я не можу.

Але я мушу хоча б розповісти правду Рудій!

Знову підхоплююся на ноги та йду до неї. Стражник відмикає замок, і я заходжу всередину. 

Руда спить на ліжку на голому матраці, обійнявши подушку, а навколо валяються клапті постільної білизни. Можу заприсягтися, вона зробила це в нападі ревнощів! Усміхаюся, дивлячись на мою дику лисицю. 

Підходжу до неї та, не стримавшись, проводжу рукою по її розкішній рудій шевелюрі.

— Коханий… Ти прийшов до мене…

Різко відсмикую руку. Коханий? У моєї Рудої є коханий?? А чому б і ні? Я ж не питав її! Та що я взагалі про неї знаю? Нічого! Але з наявністю коханого я не збираюся миритися.

Ричу, як поранений звір, хапаю дівчину обома руками, ставлю на ноги та струшую. 

— Жодних коханих! — гаркаю на неї. — Нікого, крім мене, у тебе в ліжку не буде! Ніколи. Навіть і не мрій! 

— Белгарде? Тобто, ваша Високосте… Пробачте… 

— Про кого ти говорила уві сні? Хто твій коханий? — продовжуючи її струшувати, допитуюся я. — Назви його ім’я!

Руда, миттєво прокинувшись, гордо скидає підборіддя. 

— Про кого? Про свого коханого. Про ту людину, яка ніколи не зрадить мене. Не проміняє на двадцять п’ять тисяч золотих монет! 

— Не проміняє, кажеш? Та йому просто не пропонували таку суму! — сміюся їй в обличчя. — Та жодна з вас не варта таких грошей!

Дзвінкий ляпас обпікає мені щоку. Що?! Та як вона посміла! Я в Султанаті вже відвик від подібних реакцій жінок Королівства й зараз перебуваю в такій люті, що відчуваю, як луска проступає на обличчі.

Мій дракон, який уже добу не отримував води священної річки й розбуджений моїми емоціями, тихо гарчить, ще не розуміючи, що відбувається. Стримую його з останніх сил. Зараз треба терміново випити води Ракіри! Поки я не обернувся просто тут, зруйнувавши гарем і порушивши всі правила Султанату.

І в цей момент я бачу, як луска проступає і на чарівному обличчі Рудої. Ось тільки… 

Ми не закінчили розмову, і зі словами: «Ненавиджу вас, принце!» рука дівчини віддруковується і на другій моїй щоці.

А далі…

Вогняний спалах у моїх очах, мільйони голок на моїй щоці й настає усвідомлення, що щойно ініціалізувалася наша Істинність. 

— Некрилаті Боги! — скрикуємо ми одночасно, дивлячись одне одному в очі.

Мовчки підводжуся та беру зі столу глечик з водою. Роблю кілька великих ковтків і протягую Рудій. 

— Випий. Утихомир свою драконицю.

Дівчина п’є воду, а я стежу, як прозорі краплі стікають по її підборіддю та падають на груди. Не можу зрозуміти: це вода з глечика чи сльози з очей? 

— Ми Істинна Пара… 

Не запитую, просто констатую факт. 

— Так, — тихо підтверджує Руда. 

— Ти знала? 

— Здогадувалася. Дивно, що ви цього не відчули, принце, — так само тихо, з докором каже вона. А я раптом чую в голові її голос: 

«Бездушна худоба! Кохана бездушна худоба…»

Некрилаті Боги! Між нами встановився ментальний зв’язок! 

І що тепер із цим робити? 

Скасувати весілля з Маратою я не можу… І відпустити свою Істинну теж.