-2-

Зробивши над собою зусилля, я запитала:

-А кров... кров може допомогти вам?

-Навіть якщо й могла б - я б не прийняв цю допомогу, - очі пана Казіро блиснули, неначе гнів додав йому сил. - Ти вже знаєш, якою небезпечною є ця магія! Не здумай коли-небудь ще розплатитися з кимось кров'ю! І перш ніж кидатися гучними словами, гарненько подумай, скількох друзів ти залишиш у біді, якщо згубиш себе. Ти людина і маєш насамперед думати про своїх сородичів!

-Але ви...

-Переродження я маю оплатити з власної скарбниці! - відрізав старий дух-хранитель, і його кістлява рука стиснулася в кулак. - Інакше як я доведу своє право на владу в палаці? Я - дух дому, і успадкую свою ж владу чесно!

-Вам знадобляться сили і після переродження, - вперто заперечила я, хоч уже зрозуміла, що пан Казіро не візьме мою кров.

-Після переродження я тебе не згадаю, - відгукнувся він, знову заплющивши очі й обм'якнувши. - Доки я не повернуся до палацу, у мене не буде імені та призначення...

-Ви повернетеся, звісно ж! - злість перемішувалася з відчаєм, і я насилу добирала слова. - Відьма колись забереться звідси, та й живуть духи довше, ніж навіть найкращі чарівники...

-Деякі зміни не можна обернути назад, - прошепотів дух. - Що довше я існуватиму поза своїми колишніми володіннями, то слабкішим буде мій зв'язок із палацом, і незабаром моє тяжіння до стародавніх каменів ослабне. Якщо цей зв'язок розірветься - його вже не відновити, і я назавжди залишуся безіменним блукачем, який не пам'ятає нічого з колишніх часів.

-Цього не станеться! - о, як би я хотіла вірити у свої слова. - Я знайду спосіб прогнати відьму! Скільки зла вона накоїла... Зло не повинно перемагати!

-Добре, що ти в це віриш, - промовив пан Казіро. - Але куди ти збираєшся йти?

-Не знаю, - я обхопила руками свої коліна й уткнулася в них носом, враз розгубивши весь свій запал. - Сестра пана Огасто нічого не сказала мені, крім того, що на портреті в бібліотеці зображено зовсім не пані Вейдену. Можливо, треба сказати про це його світлості, і він, згадавши щось із минулого, зуміє побороти чари? Або ж портрет потрібно спалити? Раптом у ньому зосереджена чорна магія?

-Я пам'ятаю ту картину, - сказав після деяких роздумів дух. - У ній немає магії. Якщо в ній і прихована якась таємниця, то вона не чаклунської природи.

-Таємниця без чаклунства мені більше до вподоби, ніж чародійські штучки, - сказала я, потерши носа. - Я ж бо і в літерах часом плутаюся, що вже говорити про заклинання!..

Тут я задумалася, намагаючись збагнути, яку користь здобути з тієї крихти правди, що відкрилася мені в монастирі, та так, щоб при цьому не розпрощатися з життям. Мої нутрощі голосно заурчали від голоду, і я із зітханням поплескала себе по порожньому животі. Зараз, напевно, мені б припав до смаку смажений на вугіллі пацюк, проте звірята так жалібно тулилися до свого пана і так довірливо дивилися на мене, що я відігнала недобрі думки.

"Може, варто спробувати щастя біля тих вогнищ, що я бачила на околиці? - подумала я, окидаючи поглядом голі кам'яні стіни і склепіння. - Від інших свят залишаються відмінні недоїдки!". Мені починало здаватися, що пана Казіро обтяжує моя присутність, та й я, чесно кажучи, побоювалася залишатися поруч із ним у пору переродження. Світ духів був чужим для людей, і я добре засвоїла те, як небезпечно слідувати стародавнім звичаям, що спиралися на силу золота і силу крові. Але й порушувати їх було не варто. Здавалося, що найрозумнішим вибором було б просто триматися подалі від таємних справ вищих створінь, при тому виявляючи в міру своїх скромних можливостей повагу до їхніх побажань.

-Якщо я нічим не можу допомогти вам, - звернулася я до пана Казіро, ще раз торкнувшись холодної худорлявої руки, - то мені, напевно, варто залишити вас наодинці з вашими підданими... Здається мені, те, що тут невдовзі станеться, не годиться для людських очей.

Пан Казіро оскалив свої дрібні ікла, посміхаючись на знак того, що я правильно все кажу, однак у виразі його обличчя я побачила ознаки занепокоєння, яке змусило мене наважитися на останнє прохання, яке видалося мені водночас і зухвалим, і дурним, і необхідним.

-Я б хотіла запитати у вас ще дещо... - пробурмотіла я, зніяковівши набагато сильніше, ніж сама того очікувала.

-Що ти хочеш знати? - мабуть, щось у моєму голосі стривожило пана Казіро, у глибині величезних зіниць якого я помітила мерехтіння дивних відблисків.

-Чи може демон переродитися в людину? - випалила я квапливо, звільняючи свій розум від питання, що неабияк змучило мене. - Чи знаєте ви, що насправді сталося з Рекхе після того, як він звільнився? Чи точно він помер? Ви казали, що мені варто побоюватися людей, які зненацька зустрілися на моєму шляху...

-Ти стрінула когось, хто викликав твої підозри? - я бачила, що пан Казіро говорить зі мною з останніх сил, але не могла піти, не отримавши відповіді на своє запитання.

-Так! - я говорила плутано, враз забувши про все те, що збиралася розповісти духу-хранителю, коли ще не знала, якою сумною виявиться наша зустріч. - Він допоміг мені врятуватися від розбійників, потім провів у монастир, а ще - вберіг від гарпії... Але в нього є тінь! І кров, як у людини, я бачила її! А гарпія стверджувала, що в ньому немає магії... Коли ж я сказала, що розгадала його брехню, він тільки посміявся і не відповідав прямо на жодне моє запитання! Чому так?