Глава двадцять перша. Прокляття

До третьої години ночі всі видихнулися. Версії були одна гірша за іншу. Поки ми лаялися, Лік вивчав карту, крутячи її і так і сяк. Він швидко накидав щось у блокноті, а ми безрезультатно списали два зошити. У мене злипалися очі. Гері й Альгу за кілька годин потрібно було вже бути на тренуванні. По підвіконню забарабанив дощ. Я кинула співчутливий погляд на Германа – промокне до нитки. Може, приготувати йому якесь зігрівальне зілля або відвар? Потрібно поритися в обідній шафі – не може, щоб в Орсяни не було запасу трав!

– Усе, – об’явила я, – розходимося. Завтра повернуся від тітки, зберемося знову. Лік, що там із Раартанелем?

– Тан у Скріраніеля гостює. Завтра зустрічаємося, точніше вже сьогодні, – позіхнув ельф.

– Чудово.

Хлопці пішли, але Герман на прощання встиг мене поцілувати. Я впала на ліжко і миттєво провалилася в сон. Прокинулася від гуркоту. Ні, не так, я підскочила на ліжку і різко розплющила очі. Біля столу, закусивши кулак, застигла Кхибра і винувато дивилася на мене величезними очима. На підлозі лежав порожній чайник, який і виявився винуватцем гуркоту. Тролиця поспішно його підняла і поставила на стіл.

– Вибач, я не хотіла розбудити.

– Та годі, все одно пора вставати.

Згадавши про бажання зробити Гері відвар або зілля, я вирішила зосередитися на відварі. Із зіллям поки що експериментувати не буду. Можу нашкодити. Я потягнулася і встала. У шафі виявилося багато всяких мішечків. Я вибрала зміїний корінь, додала зі своїх запасів сушені ягоди малини й смородини. Зроблю велику флягу, нехай на всіх буде. І Альгін, і Богріс мені ніколи не відмовляли в допомозі.

На кухні я швидко розворушила вугілля, підкинула кілька дровенят і роздмухала вогонь. Чуднесенько! Поки вода закипає – прийму душ, заодно й новий шампунь спробую.

Коли все було готово, я закрутила горлечко фляги й поклала її в сумку. Вона дзвякнула об флакон. Я ледь чутно вилаялася і витягла відвар милорики. Куди б сховати? Нічого іншого не придумала, як засунути в кишеню шуби.

– Ти в дощ вирішила шубу вдягнути? – здивовано підійняла брови Кхибра.

– Ні, перевіряю: чи не з’їла її міль.

– Будь спокійна, поки я тут жодна міль не пролетить, – переконав мене клоп.

– Рут, ти до тітки в таверну збираєшся?

– Угу, батя вчора магоптаха прислав. Сказав, щоб я завітала.

– Він у Ситові?

– Напевно сьогодні приїде останнім грифон-диліжансом.

– Зрозуміло.

– А тепер, забули про мене. Розкажи, як пройшло побачення? Цілувалися?

– Ага, – зніяковіла тролиця.

– І як?

Вона мовчки підняла вгору великий палець. Я посміхнулася.

– А ви як із Германом?

Я доторкнулася до перлини й зітхнула.

– Я все йому розповіла... Ну, про нас з Лавром.

І без того величезні очі подруги стали ще більшими.

– І що Герка? – вона навіть дихати перестала.

– Сказав, що це моє минуле. І він не має права мене ні в чому звинувачувати.

– Оце так! – захоплено видихнула тролиця.

– Я ж кажу – мировецький хлопак, треба брати!

– Зараз комусь хоботок відкручу! – пообіцяла я.

– Хе-хе!

Шафран сів наверх шафи.

– Руто, Герман просто молодчага.

– Угу, – розмотуючи рушник, тільки й сказала я. – Піду до вогнища сушитися.

Волосся висохло швидко, але... Я стала схожа на кульбабу. На яскраво-руду кульбабу. Від учорашньої укладки не залишилося й сліду. Волосся завилося в тонкі спіралі й тепер щільною кулею обрамляло голову.

– Треба ж, яка лисичка! – захоплено сказав незнайомий хлопець. – Мене Сім звати, а тебе?

– Рута, – пробелькотіла я, безуспішно намагаючись пригладити волосся.

– А що із зачіскою?

– Ельфійський шампунь.

Я увірвалася в кімнату і побігла до вбиральні. Уважно вивчила етикетку, на якій внизу дуже дрібним шрифтом було написано: «Побічні ефекти: інтенсивна хвилястість дамського волосся, яка частково зійде після того, як волосся відросте». Наскільки ж воно має відрости?! І що означає це загадкове ельфійське «частково»? От же ж жучара, цей ельф! Гаразд, після занять до нього з качалкою навідаюся! Пожену брехуна кварталом!

– Руто? Ти вирішила сьогодні вбити всіх наповал?

Тролиця з цікавістю роздивлялася мене і торкалася пухнастої шапки «кульбаби».

– Побічна дія ельфійського шампуню, – ледь не плачучи сказала я. – Як тепер на очі комусь показуватися?

Кхибра трохи помовчала, а потім видала:

– Якщо ти не можеш це виправити – введи нову моду. А що, тільки Ю і Зіррілані дерти носи до небес?

Вона порилася в скриньці й витягла з її надр простеньку шпильку у вигляді вербового листка. Кхибра прим’яла злегка волосся і заколола лист.