Глава шістнадцята. Два поцілунки

Здавалося, що таргани з усієї Лартіони влаштували збіговисько в нашій кімнаті, наче поспішали на важливу нараду. Коли увійшли захекані хлопці, ми з Кхиброю стояли на столі з капцями в руках і нещадно били цих тварюк. Шафран кружляв над нами і роздавав поради:

– Рута, зліва! Кхибро, ззаду гади повзуть! Не пройдете, хрін вам!

Я як була в рушнику, так і залишилася. Волосся постійно падало на обличчя, але я його з тією ж упертістю відкидала назад. Шафран замовк, злетів вище і продовжив намотувати невидимі кола. Таргани, напевно, приймали його за свого. Герман швидко оцінив ситуацію.

– Яке заклинання ви використовували?

– Ніякого!.. – відповіла я, цілячись капцем у величезного чорного таргана, який повз дверцятами шафи.

– Так не буває! Це заклинання заклику! Не могли комахи з усього міста просто так завітати до вашої кімнати! – Герман розчавив кілька десятків, під ногами гидко захрустіло.

Кхибра гахнула кілька разів капцем по столу, убивши кількох представників тарганячого племені, і сказала:

– Це я винна. Хотіла пил прибрати й прочитала заклинання з побутової магії, яке сьогодні вчили на парі.

– Де воно? – схопився за ниточку Альг.

– У зошиті!

– А зошит де?!

– На ліжку!

Він струсив тарганів з покривала і взяв до рук зошит. Далі почалося неймовірне – хлопці почали реготати.

– Кхибро, я тебе обожнюю! – переводячи дух, відповів Гріс, – Ти припустилася двох помилок у словах! І замість прибирання пилу покликала тарганів!

Тролиця так і застигла з піднятим капцем в руці.

– Може ви потім будете зубоскалити? – я вбила чергову комаху. – Допоможіть їх прибрати. Тільки кімнату не спаліть.

– Альг, давай Благодать Сфайли. Якщо не допоможе, я шарахну Оком Кродерона*, – оцінив ситуацію Гера.

Альг зосередився і попросив усіх заплющити очі. Ми слухняно заплющили. Нічого не сталося. По моїй нозі поповзли тоненькі лапки, я завила і глянула вниз, щоб скинути з себе мерзенного таргана. Але лише встигла помітити, як з пальців Альгіна зірвався дивний знак, і спалахнуло так, що я осліпла. Втративши рівновагу, я зробила, як мені здалося, кілька кроків назад і міцні юнацькі руки не дали мені впасти на підлогу. Рушник зрадницьки сповз, а я обійняла когось за шию. Кого – не бачила. Мене акуратно поклали на ліжко і прикрили моїм же рушником.

– Заплющ очі, зараз усе мине, – почула я голос Альгіна і слухняно заплющила очі. Швидше від сорому, ніж на його прохання. Я відчувала, як щоки палають, немов у кімнаті лютує стужаль**.

Він поклав теплі долоні, які тонко пахли лимонником, на моє обличчя. Пальці тремтіли на повіках, немов нічні метелики, що б’ються об магічний світильник. Метелики! Прокляті метелики! Вони закрутилися в животі, і їх не зграйка, а цілий табун, що пробігся всередині мене. Цього ще тільки не вистачало! Альг щось прошепотів, дмухнув в обличчя. Дихання було свіжим і прохолодним. Він прибрав руки.

– Відкривай очі, тільки повільно.

Я слухняно відкрила спочатку одне, а потім друге око. Спочатку все розпливлося, немов я дивилася на світ крізь товщу води, потім контури стали чіткішими, і за кілька хвилин зір відновився. Притримуючи рушник обома руками, я сіла на ліжку й озирнулася – таргани зникли, наче їх ніколи й не було. Разом із ними зник і Шафран. Шкода, я тільки почала звикати до нього... Кхибра накинула мені на плечі халат. Я вдячно кивнула.

– Це було незабутньо! – почувся захоплений голос клопа з-під подушки. – Опупиріти, Руто!

– Почалося, – буркнула я, хоч у глибині душі була рада, що він не зник.

Богріс допоміг Кхибрі злізти зі столу.

– Шафран!.. – рявкнула я.

– Не хвилюйся, дівчинко, – клоп спланував на рукав халата, – він нас любить.

Щиголь послав клопа в спинку ліжка, але він відстрибнув наче м’яч.

– Хе-хе! Це було шедеврально! Ти б бачила, як хвацько падала зі столу, але він тебе врятував!

Шафран приземлився на сорочку Альгіна.

– Сподіваюся, ти все розглянув?

– Збочинець! – завила я.

Богріс, Герман і Кхибра, нічого не розуміючи, стежили за нашою перепалкою. Альгін же загадково посміхався.

– Я так і знав! Хе-хе!

Обличчя залило фарбою так, що, напевно, зникли навіть веснянки.

– Гаразд, раз тарганів немає, ми підемо. У нас ще три години чергування, – сказав Альг і попрямував до дверей.

– Кхибро, наступного разу уважно записуй заклинання. Добре, що це були таргани. А якби ти викликала якусь тварюку? Тоді що? – пожурив її Гера і якось дивно на мене подивився.

Вигляд у тролиці був жалюгідний. Вона винувато усміхнулася:

– Вибачте, я не знала, що все так вийде. Тільки... нам на парі сказали, що магія в нас ще не прокинулася...

– Скажеш професору Данн, що в тобі сьогодні фонтан магії прокинувся!