Розділ чотирнадцятий. Доббі Валера.

У якому героїня помічає відсутність котів, стикається з дивним персонажем і присвоює йому ім'я знаменитого любителя ношених шкарпеток, а потім не втомлюється захоплюватися налагодженим побутом

І раптом її мов довбнею по голові вдарило. Плутанина думок і образів у голові, що включала Йоко, картину, натовп художників, фінансові труднощі, скарб і Матроскіна, раптово сфокусувалася на одній постаті. Тому самому Коту з Простоквашино. А потім ще один крок, і Ліка усвідомила, що за весь час перебування на Едемі, за всі ці три роки, вона жодного разу не зустріла жодного найзвичайнісінького домашнього кота. І мова навіть не йшла про шляхетних представників цього виду, типу Барсика чи Пушка. Звичайнісінького смітникового Ваську за три роки не бачила. І це при тому, що все інше розмаїття тваринного світу, представлене на Землі, на Едемі було наявне.

- Куди ж ви котів поділи, гади? - обурилася Ліка і вирішила, що ця загадка гідна прикладання її сил і таланту професійного детектива.

- Ну от, грошей усе ще немає, зате загадки плодяться, як таргани. Уже дві намалювалися. Ще з Роном не розібралася, а тепер котами треба займатися. Але тут відступати нікуди. Все ж таки моя особиста тотемна тварина.

Проблема відсутності котів на Едемі притупила вроджену Ліцину спостережливість, і вона буквально мигцем помітила недоладну постать у картатому пальті й циліндрі на голові, яка рішуче розштовхувала галасливий натовп, пробиваючись до консультантів-розпорядників. Через секунду скороминущий образ зник із її голови, а сама дівчина покинула виставку.

Якби вона трохи затрималася, то змогла б спостерігати вельми цікаву сцену. Як якийсь дивний відвідувач намагався пред'явити офіційним особам претензії щодо купленої Лікою картини. Він навіть спробував розпакувати її. Але був спритно скручений раптово з'явившимися бугаями з числа охорони і без особливої поваги виставлений геть із зали.

Але Ліка в цей час уже була далеко від живопису. Вона зі здивованим виглядом розглядала вхідні двері свого офісу. Зрозуміло, що топографічний кретинізм Ліки міг завести її абсолютно в інше місце. Вона примудрялася губитися навіть у стінах рідної Академії. Але вивіска з гордою назвою: «Детективна агенція «Руда Кішка»» однозначно вказувала на те, що дівчина повернулася додому.

Тоді запитується, звідки на вході взялися розкішні палісандрові двері, до того ж прикрашені вигадливими бронзовими викрутасами у вигляді дверної ручки у формі левової голови та бронзового ж «дзвіночка» розміром з корабельну рінду. Спади візитеру на думку сповістити господарів особняка про свій прихід за допомогою такої сигналізації, і половина мешканців вулиці одразу почне обговорювати цей візит. Друга половина кинеться до найближчої поліцейської дільниці зі скаргами на акустичну диверсію.

Здивування Ліки розвіяв Рон, невідомим чином визначивши появу свого роботодавця.

- Ну як вам, міс Ліко, - поцікавився юнак, широко розчахнувши двері й водночас із гордістю демонструючи їх. - Якийсь ідіот покрив дорогоцінне дерево суриком. Я насилу зміг очистити. Залишилося трохи відполірувати й покрити прозорим лаком, і буде не гірше, ніж в Імператора.

- Вони й зараз не гірші, - Ліка згадала ті обшарпані двері, біля яких провела дві години в очікуванні прийому у Старого Вовка.

- А ще, схоже, тут стіни облицьовані Моросським мармуром. Тільки зверху на камені теж фарба лежить. Доведеться повозитися, щоб відкрити таку розкіш. Зате особняк стане найкрасивішим будинком на вулиці. Одразу привертатиме загальну увагу.

«Схоже, попередній власник якраз і намагався цього уникнути», - подумала Ліка. - «Хоча Ден Браун мало нагадує сором'язливого домовласника. Можливо, маскування нанесли задовго до його народження».

- О! А що це за чарівні запахи? - вигукнула вона, заходячи в дім. - Невже їжа? Як же я зголодніла. Любий мій Рон! Яка фарба, які двері? Давай скоріше вечеряти, поки я слиною не сплила.

«Попри окремі прикрощі, це був чудовий день», - міркувала Ліка, потихеньку засинаючи. Особливу насолоду приносив спогад про гарячу вечерю, приготовану Роном. Додаткову пікантність створював портрет оголеного чоловіка в спальні. Рон повісив портрет Імператора точно на протилежній стіні від її ліжка. Щоправда, за всієї буйності фантазії, Ліці не вдавалося в сумбурі геометричних фігур розгледіти Батька Нації, тим більше голого.

- А от якщо пересунути отой блідо-блакитний трикутник вище, а квадрат і овал поміняти місцями, то вийде викапана тітка Джейн, - у напівдрімоті фантазувала Ліка.

- Цікаво, як вона там, у Великому Лісі?

І тут же остаточно заснула.

Якби Ліка могла припустити, яка нічка на неї чекає, вона б напевно пропустила сьогоднішнє відвідування спальні й замінила б його чимось більш одухотвореним. Наприклад, чищенням унітазу зубною щіткою. Знайомий по Пітеру хлопець, який не зумів відкрутитися від служби в армії, розповідав, що така процедура значно підвищує самооцінку. А саме в цьому Ліка зараз гостро потребувала. А як накажете почуватися, якщо вам усю ніч, у власному сні, дивні типи навіюватимуть думку про вашу неспроможність і непроглядну тупість.

А все так добре починалося. Сонні думки, на тлі яких «Портрет Імператора в стилі Ню» переходив в зображення улюбленої родички, потихеньку розвіялися. І на зміну їм прийшов глибокий сон, що переніс у цілком чарівне фантастичне місце. Саме так вона уявляла собі алхімічну лабораторію. Невелике тьмяно освітлене приміщення у штучно створеній гномами печері, або в підземеллі занедбаного замку, поряд із катівнями та камерами в'язнів, засуджених до довічних термінів.

- Похмуро, вогко, задушливо й пафосно, - підсумувала Ліка вві сні. - До того ж зі стелі щось капає.

Навколишню обстановку помітно пожвавлював величезний стіл у центрі кімнати, вирубаний з монолітної кам'яної брили. Він, як і належить, був заставлений численними приладами й інструментами. Товстенні фоліанти й манускрипти створювали гідне тло для черепа, що вищирявся. Череп був як новенький, сяяв білою кісткою і посміхався повним комплектом зубів. Серед усього розмаїття предметів на столі Ліка впізнала тільки реторту і ступку з товкачиком. Усе інше виходило за межі її розуміння.