Розділ сімнадцятий. Ніколи не довіряйте трихвостим лисицям.

У якому героїня подвоює штат співробітників детективної агенції «Руда кішка», при цьому кількість скелетів у шафі, приписаній до особняка, зростає в геометричній прогресії.

- Гаразд, нехай залишається Беррімором, - міркувала Ліка, розслаблено й добродушно спостерігаючи за тим, як Рон наводить лад у кабінеті. Портрет Імператора в стилі Ню вже повернули в спальню на своє місце. А його копія, витвір Ліциного художнього генія, посіла гідне місце на стіні, одразу за кріслом боса. Куди поділися численні речі з тих, що притяг із собою Доббі Валера, Ліку мало цікавило. Головне, що череп посів належне йому місце на столі.

- Механікусів на Едемі не так уже й мало. А от спробуй-но відшукати хорошого дворецького, - продовжувала переконувати себе Ліка. - До того ж у нього, напевно, і ґоглів немає. А який механікус без ґоглів.

Диво, здійснене Роном за лічені хвилини, не обмежувалося наведенням чистоти й порядку. Головне, йому вдалося заспокоїти Доббі Валеру. І тепер Другий із задоволенням смакував кавою з печивком, вільготно розташувавшись у кріслі навпроти Ліки. У тому самому куточку для ВІП-персон. І неспішно викладав свою історію.

Виявилося, що Доббі не сумнівався в тому, що дівчина виконує доручення, дане їй старим подільником Другого, співробітником Департаменту Внутрішньої Безпеки республіки Сет на прізвисько Патріарх. Причому виконує вона ці доручення цілком безталанно. Знадобилося зовсім небагато часу, щоб за сприяння Рона розібратися в помилці. До того ж Доббі встиг за цей час зв'язатися за допомогою одноразового амулета, прихопленого з лабораторії, з кимось зі старих приятелів і дізнався, що Патріарх два тижні тому спочив у бозі, а повідомлення, надіслане йому за допомогою зашифрованої листівки, було перехоплене.

А вся історія Доббі зводилася до того, що його, талановитого артефактора, викрали люди таємничого злочинця Мага і тримали в підземеллі замку, змушуючи виготовляти артефакти. Доббі так і не зміг з'ясувати ім'я свого викрадача. Дивом йому вдалося передати звістку на волю, точніше дві звістки. В одній він дав розпорядження виставити портрет, що зберігався в його банківському сховищі в столиці Терри, на продаж за мінімальною ціною. Магічно завірений сувій із відбитком аури самого Доббі та умови договору з банком дозволяли віддавати такі доручення. Інша звістка була надіслана безпосередньо Патріарху, який знав, що робити в подібному випадку. Схема передачі артефакта через виставку-продаж живопису була обумовлена сторонами багато років тому і значилася резервною, на надзвичайний випадок. Партнери зовсім не побоювалися того, що артефакт у вигляді портрета купить хтось сторонній. Запорукою слугувала назва Портрета. Ну хто при здоровому глузді в Імперії ризикне купити картину з голим Імператором?! Ось тільки тут вони прорахувалися. Втрутилася Ліка.

І тепер Доббі, замість того, щоб нидіти в казематах Департаменту Внутрішньої Безпеки республіки Сет, куди його неодмінно б визначили, потрап артефакт у руки начальника покійного Патріарха, благополучно сидить у м'якому кріслі й попиває кавусю.

На завершення своєї розповіді Доббі підніс Ліці дві гіркі пігулки.

По-перше, найближчі п'ять років Портрет не зможе функціонувати в режимі портального Дзеркала, оскільки всі ці переміщення до дна вичерпали його магічний заряд. А магічна зарядка - справа ой яка небистра.

А по-друге, самому Доббі, у зв'язку зі смертю Патріарха і з огляду на те, що його розшукують люди Мага-викрадача, подітися нікуди. І він вирішив залишитися жити тут у Ліки, між ділом виконуючи роботу штатного артефактора детективної агенції. Природно, за гідну заробітну плату.

Обуренню Ліки на цю пропозицію, зроблену у формі ультиматуму, не було меж.

Але не встигла вона розкрити рот, щоб висловити все, що вона думає з цього приводу, як густий тривожний гул рознісся по столиці Імперії. Від цього звуку захиталися стіни, а розумні істоти, запанікувавши, почали пакувати речі.

- А ж просила я Рона, зніми ти цей дзвіночок із вхідних дверей, - із жалем зауважила Ліка.

Двері особняка з тріском вилетіли, зірвані з петель, і до кабінету увірвався загін Сніжних Барсів на чолі з капітаном, знайомим Ліці за історією зникнення Онука Імператора. Його супроводжував непримітний чоловічок, судячи з похмурого вигляду й форменого цивільного сюртука - хтось із суддівської братії. Саме цей тип і зачитав Ліці постанову, яка проголошувала, що в її будинку зберігається артефакт невідомого призначення, що належить ворогам Імперії з республіки Сет. У зв'язку з чим вищезгаданий артефакт підлягає конфіскації з компенсацією власнику суми, витраченої на його придбання. Після цього тип спробував всунути Ліці 20 золотих, а коли дівчина відмовилася їх брати, обурюючись таким відвертим свавіллям, просто поклав гроші на стіл.

- Та це ж просто грабіж серед білого дня, - продовжувала розпинатися Ліка. - Двадцять золотих за безцінний артефакт. А хто за вибиті двері платитиме?

Утім, на її слова відвідувачі не звертали жодної уваги. Настала черга діяти капітану. Він рішучим жестом вказав гвардійцям на картину, що висіла над столом, і скомандував: «Взяти!».

- Ви впевнені, що це той самий артефакт, - із сумнівом поцікавився суддівський.

- Погляньте самі, - заспокоїв його капітан. - За описом шпигуна, барона Отто фон Клауленда, артефакт оформлено у вигляді картини. І являє собою найогиднішу мазню, яку тільки можна уявити.

- О! Так. Картина на стіні повністю відповідає цьому опису.

Після чого несподівані візитери тут же відбули. Рон узявся до ремонту вхідних дверей, а Ліка почала зважувати всі за і проти цього візиту. З одного боку, вона виручила 20 золотих за свій витвір. З іншого, її картину обізвали огидною мазнею.

Не дійшовши жодного висновку, вона нарешті дала відповідь Доббі на його ультиматум: «Гаразд, приступайте до роботи артефактором. Про зарплату предметно поговоримо після того, як з'явиться тітка Джейн».