Розділ восьмий. Ну ти й гад, цуцику.

Ситуацію прояснило знайомство із самим розслідуванням під промовистою назвою: «Справа про вівісекцію». Судячи з усього, слідчий — людина, яка вела цю справу понад сто років тому, — особливою толерантністю не грішив. Адже в розслідуванні йшлося про злочинні експерименти, які проводив маг-Людина над перевертнями. Саме над перевертнями, тобто розумними істотами. Вживаючи слово «вівісекція», слідчий прирівнював перевертнів до піддослідних тварин.

У ті дикі часи таке ставлення до перевертнів серед людей було звичною справою. Натомість зараз, у наш просвічений вік, сповнений гуманізмом і толерантністю, йому б це так просто з рук не зійшло. Миттю вилетів би з роботи. А то й гірше щось могло з ним статися.

По суті злочин зводився до того, що людський маг за допомогою поплічників викрадав перевертнів. І переправляв до себе в маєток. Там, у величезному підвалі своєї садиби, він облаштував лабораторію, в якій і створював із бранців ідеальних солдатів. Сильних, невразливих і, головне, цілковито покірних господареві. Вочевидь, для посилення полонених перевертнів маг і використовував сувої. І судячи з того, який опір він чинив під час штурму лабораторії, злочинець був рівнем не нижчим за сучасного грандмайстра. А кількість грандмайстрів в Імперії обчислювалася одиницями. Такому магу цілком під силу було створити сувій сили. Щоправда, за кожен такий екземпляр доводилося розплачуватися роками власного життя та виснажливою працею. Кожен пергамент створювався від п'яти до десяти років. Але воно того було варте.

Щось пішло не так. Під час штурму бранців звільнили. А сам маг разом із поплічниками загинув. Справу, схоже, наказали спустити на гальмах. Причому наказ надійшов з самого верху. Щонайменше з Імперської канцелярії. Замість того, щоб доручити розслідування компетентному фахівцю, обізнаному в магії, справу передали людині, зовсім далекій від усього потойбічного. Але слідчий, якому доручили вести цю справу, хоч і не розбирався в магії, дурнем не був. Одразу зрозумів, куди й, головне, звідки дме вітер. Абияк опитавши небагатьох свідків, що вижили, він між іншим підшив до папки з розслідуванням кілька незначних документів, опустивши всі деталі як такі, що не заслуговують на увагу. А для солідності додав кілька аркушів, які вціліли після розгрому лабораторії. Будучи людиною і навіть не магом, слідчий не міг оцінити справжню цінність долучених документів. Але викинути чи знищити їх не наважився. Відтоді цей витвір невідомого грандмайстра десятиліттями припадав пилом на полицях державного архіву.

Ліка вкотре перечитала назви сувоїв: «Повітряне лезо», «Кам'яна шкіра», «Тіньовий плащ», «Смертельний ривок» і... Вона недовірливо ще раз перевірила назву останнього сувою:

«Невтомний інкуб». Оце так! Цей маг був той ще жартівник.

- Збоченець, - посміхнулася Ліка. І вирішила: інкуба можна й продати. Подорожче. Решту залишу собі, самій знадобиться. Ось тільки цю оборудку варто б завершити до появи на Едемі тітоньки Джейн. Хтозна, які думки можуть їй стрельнути в голову.

Думка, що майнула була, мовляв, по-хорошому варто б доповісти начальству про свої знахідки, загинула ще в зародку. А коли Ліка второпала, що опусти вона папку зі «Справою про вівісекцію» одразу в дезінтегратор, то не те що від самої Ліки — від усього Окружного Департаменту Поліції в кращому разі залишилися б дрібні уламки. У сувоях таїлася колосальна енергія, яка неминуче вихлюпнулася б при спробі їх дезінтегрувати. Думка про те, що вона щойно дивом уникнула смерті, настільки вразила дівчину, що їй знадобився деякий час, аби прийти до тями. І невідомо, як довго Ліка перебувала б у відстороненому стані духу, якби не цуценя, яке відчуло недобре. Героїчно покинувши свій спостережний пост, воно підбігло до Ліки й лизнуло її в ніс.

Вона міцно притисла до себе звірятко й зрозуміла, що смерті уникнула не лише вона сама, а й це маленьке, ні в чому не винне звірятко. А ще її куратор — хай тупуватий і зарозумілий, але все ж таки жива людина. І сотні знайомих і незнайомих чоловіків та жінок, які зараз перебувають у будівлі Департаменту. Та що там! Не факт, що навіть сам Шеф після такого катаклізму зміг би вціліти! Погладжуючи й пестячи свого улюбленця, вона вирішила, що має повне право на все знайдене. Тим більше вона взагалі вважала, що Імперія неабияк заборгувала їй по життю. І дівчина ухвалила рішення стягнути цей борг просто зараз.

За наступні дві години вона переглянула решту папок із магічними справами, позначеними грифом «Секретно». Улов виявився скромнішим, ніж на початку, і все ж її здобиччю стали ще чотири магічні схеми з детальним описом заклинань. Крім того, вона отримала інформацію про три унікальні алхімічні препарати. І цього разу в справі були розписані не лише необхідні інгредієнти, а й технологія виготовлення. Вартим уваги виявився і матеріал про виготовлення напівмеханічного, напівмагічного амулета, який дозволяв злочинцю змінювати свою подобу і завдяки цьому роками уникати покарання.

Оскільки сумка як місце зберігання для таких коштовностей здалася Ліці ненадійною, вона старанно згорнула всі матеріали в невеликий рулон і поклала їх у потаємне відділення пояса. Туди, де зберігалося кілька грошових купюр, припасених на найкрайніший випадок. Щоб були в безпеці, поки Ліка не зможе зайнятися їхнім вивченням впритул.

Спорожнивши папки з магічними справами, Ліка перейшла до ліквідації звичайних справ відповідного періоду. І не встиг розвіятися білястий дим від останньої знищеної в дезінтеграторі папки, як пролунав сигнал амулета зв'язку. Вона аж підскочила від несподіванки.

Вампір-секретар своїм звичним безпристрасним голосом попросив: «Зайди, будь ласка, до приймальні й приготуй кави. Свою фірмову». Але наступна фраза змусила її насторожитися:

- І, будь ласка, поквапся! - Для обізнаних людей ця фраза означала, що склалася надзвичайна ситуація.

Тому вона схопилася, відсунула вбік спантеличеного цуценя, кинувши йому на ходу: