Глава 4

- Якого дідька ти робиш тут вночі?! - грубо зупинили мене вартові, коли я пробралася в поселення Віслон через потайний колодязь.

- Затрималася в дорозі. - Сухо відповіла я, змірявши воїнів впевненим категоричним поглядом, перейнявши його від свого батька. - Я провідник з Кріленда. Мені потрібно відшукати одну жінку, Ребекку, дружину конюха.

- Гм, конюха? Швидше за все, вдову конюха. Йди за нами, тепер Ребекка дружина одного із старійшин. А конюх Боб спочив кілька років тому, нехай земля буде йому пухом.

Спочатку я засумнівалася чи це Ребекка. Але коли з дому вийшла сонна жінка, я відразу ж впізнала в ній свою рідну тітку по матері.

- Я Тара, з Кріленда, дочка Меліси та Грегора.

- Тара? - Ребекка здивовано закліпала білявими віями, розтираючи пом'яту щоку, - Заходь.

- Ребекко, хто це вдирається до нас серед ночі?!! - прогримів зверху гучний незадоволений голос.

- Це Тара, моя племінниця, дочка Грегора провідника із Кріленда, - квапливо відповіла та, кутаючись в шаль, але їй було швидше страшно, ніж холодно, машинально відзначила я про себе і відчула, як рветься нитка моєї надії.

- Тепер провідник це я. Батька більше немає, - втомлено додала я.

- Провідник? Якраз те, що нам потрібно! Довго ж ми чекали на провідника! - У світлі свічки виникла велика фігура бородатого чоловіка моєї тітки. - Мене звуть Самсон, я член ради старійшин Віслона. Ви що не отримували послання голубиною поштою?!! Нам терміново потрібно переправити загін людей в Метчдок!

- Взагалі-то я прийшла до Ребеки за родинною порадою, - спробувала обуритися я.

- Якщо ти провідник, то твій борг водити людей таємними стежками, рятуючи їхні життя! Підете завтра прямо з ранку. А коли повернешся, підемо в Кріленд, мені потрібно буде зустрітися з вашими старійшинами.

- Не сперечайся з ним, дівчинко, - перелякано напівпошепки вимовила Ребекка, остаточно загасивши свічку моєї тремтливої надії на свободу. Боротися за моє щастя вона мені явно не допоможе.

Значить, я все-таки сама.

І нічого не залишалося робити, як вести в Метчдок загін похмурих та зосереджених воїнів, наляканих навалою дігонів. З Метчдока я привела трьох купців у Віслон, і вже в Кріленд зібрався невеличкий загін на чолі з Самсоном.

- Так навіщо ти приходила, Таро? - на мій превеликий подив, все ж запитала у мене моя залякана тітка, в той короткий час перепочинку, який мені відвів її деспот Самсон.

- Заміж мене віддають, ... прийшла за твоїм благословенням, - похмуро процідила я, дивуючись, як можна перетворити себе на  таку зацьковану істоту, навіть не вірилося, що ми рідня.

- Це добре, Таро. Заміжня не пропадеш, - гаряче закивала Ребекка, намагаючись зобразити радісну посмішку.

- Угу, - тільки й буркнула я, роздратовано похитавши головою.

 Подряпина, яку залишив мені на руці Каміль, вже майже затягнулася, але нещадно свербіла, нагадуючи мені про те, як я сердита на цього вольфгара. І ще. ... Я все частіше ловила себе на думці, про те, що постійно думаю про них. Вольфгари. ... Чому я знову хочу їх побачити ? Немов ... мене тягне до них. І я вирішила жорстко обривати подібні роздуми, щоб уже не боятися самої себе, не дати пробитися на волю своїй безрозсудності. Мене лякало те, що всередині мене щось змінювалося. Я вже не знала яка я насправді. Але що б я собою не представляла - одне я знала точно, повернувшись до Кріленда, мені доведеться себе зламати. Я усвідомлювала це з кожним своїм нерішучим кроком, ... в напрямку тепер ненависного дому.

Ми вирушили в напрямку Кріленда у другій половині дня, і вже покинули межі поселення коли в загоні почулися перелякані та обурені вигуки воїнів.

- Приготуватися до бою! До нас наближаються вольфгари! Зайняти оборонну позицію! Мечі напоготові!

До нас дійсно наближалися ледь видимі від швидкого руху тіні, але як тільки вони завмерли, я обімліла, побачивши, хто саме був серед них. Зупинившись від нас на відстані п'яти метрів, Алішер підняв вгору праву руку, показуючи тим самим, що він не хоче битися.

- Мені треба поговорити з вашим провідником! - спокійно вигукнув він людям, які вже приготувався до бою.

- З якою такого дива?!! - обурено процідив Самсон, з ненавистю випльовуючи кожне слово. - Ніяких розмов і боріться як чоловіки, а не як танцюючі тварюки!

Не звертаючи абсолютно ніякої уваги на старійшину, який намагався метати блискавки, Алішер раптом м'яко звернувся до мене:

- Таро, з твоєю допомогою, нам потрібно повернутися назад на наші землі. Зі свого боку, я допоможу тобі визначитися з маршрутом, і прикрию ваш тил від дігонів, і навіть не вб'ю цього жирного вискочку, - кивнув він на Самсона.

- Розберемося з цими нелюдами! - закричав розлючений Самсон, втрачаючи останні краплі здорового глузду. - Цього залиште мені, я приб’ю його особисто!!!

- Стійте!!! - закричала я, кидаючись йому напереріз, але якби не Каміль, який різко збив мене з ніг - удар меча Самсона, дістався б мені, розрубавши б мене на дві рівні половинки. Сильним ударом, Алішер легко, наче граючись відкинув огрядного Самсона, а збільшений  загін вольфгаров рішуче пригнувшись, взявся за зброю, приймаючи свою улюблену стійку.