Розділ 7

         Розділ 7

          Рубі

          Я бачила чудовий сон. Мені снилася мама, і я маленька гралася з нею біля озера. Тато ставив намет, готував нам місце для пікніку й смішив маму жартами. Якими гарними та щасливими вони були у цей момент. Моя маківка, мов вогник, миготіла то там, то там на галявині.

          Так, моє волосся не було фарбоване, сама природа мене назвала. Хоч мама яскрава шатенка, але моє волосся було насиченого відтінку червоного. Тому батьки не думали над ім'ям. З моменту появи на світ я позбавила їх цього вибору, тому що я – Рубі.

          А сон продовжувався, я була стороннім глядачем, наче фільм дивувалася. Красива природа, сонечко сіяє, навколо квіти і трави, а у всьому цьому чудова щаслива сім'я. От би так було завжди. Але час неможливо повернути назад. Пробач мама, пробач тату. Як же я сумую за вами. От би почути ще раз від мами кілька слів. У дитинстві я прикидалась сплячою, якщо прокидалася раніше, щоб мама сама ніжно розбудила мене поцілунком і рідним голосом.

          - Чому вона не прокидається? Огляд показав, що вона просто спить від виснаження. Але вона не приходить в себе вже кілька днів, – голос належав чоловікові і був дуже схвильований.

          - Милий, я не знаю. Бадсанім сказав просто чекати, все потрібне він уже зробив, - а ось це жіночий голос, приємний такий і здається знайомим. Дивна розмова. Але голоси знайомі, де я могла їх чути? І взагалі де я? В голові, ніби спусковий гачок знявся, промайнув калейдоскоп подій. Я в іншому світі, поруч красивий чоловік, захоплення його світом, розмова з Богинею, а далі темрява.

          - Джейд! - я скрикнула і схопилася на ліжку. Світло боляче вдарило по очах. Я відчула поруч рух. Біля ліжка у кріслі сидів Джейд. Він виглядав втомленим, і мені стало совісно, - Пробач, Джейд. Я не хотіла тобі налякати і доставити клопіт. Але після спілкування з Богинею я залишилася без сил.

          Я справді почувала себе винною за свою слабкість. З огляду на розповідь Богині, він і так чимало терпів через мене, а точніше жартів Всесвіту.

          - Дитя, заспокойся. Ми все розуміємо. І Джейд теж, - голос йшов від вікна. Але очі ще не звикли до світла, і я не могла роздивитися жінку. Але її голос був мені до болю знайомий. Я знову подивилася на Джейда, він мовчки подивився на мене, ніби не вірив, що я реальна.

          - Джейд? – але він мовчав, поволі потягнувши руку до мого обличчя і нерішуче доторкнувся до щоки. Цей жест був таким ніжним і несміливим, що у мене аж в серці защеміло від цієї ласки.

          - Не лякай мене так більше, будь ласка. Роби, що хочеш, але будь завжди здоровою.

          -Джейд, це не залежало від неї. Після розмови з Богинею вона ще швидко відновилася, сам знаєш. Не забудь Лінарії за це подякувати, - жінка, про яку я забула під поглядом чоловіка, підійшла до нас. Але я не повірила своїми очима. Як таке взагалі може бути? Я таки сплю? Ущипнула собі, ні, не сплю. Тоді що за дивні жарти. Раптом почувся звук від дверей, і до кімнати зайшов чоловік. Та що ж таке?! Як вірити очам, якщо вони бачать нереальні речі?

- Тату? Мато? – так, я сама в шоці, вони як дві краплі води схожі на моїх батьків, але трохи старші, ніж я їх пам'ятаю, і інший колір волосся – сріблястий, але це однозначно вони. Неможливо.

- Рубі? Чому ти назвала так моїх батьків? - запитав Джейд.

          - Твоїх батьків? - ось це каламбур. У нас спільні батьки? Хоча стоп, мої померли, і це я точно знаю. Навіть Богиня підтвердила, але вона щось говорила про сюрприз. Чи не він це?

          - Дурний хлопчик! Дитя моє, - жінка обійшла ліжко і взяла мене за руку, - я буду тільки рада, якщо ти нас так називатимеш. Чому ти так сказала?

          - Ти прийшла до тями, це хороша новина. Але питання і, щоправда, цікаво, що спонукало тебе так сказати? - спитав чоловік, так схожий на тата, навіть голос його. У цей момент я думала, що зійду з розуму. Я переводила погляд з жінки на чоловіка і нічогісінько не розуміла.  Що коїться у цьому світі? Здається, по щоці покотилася сльоза. Соромно як, але емоції просто переповнюють.

          - Ну що ж ти плачеш, мила. Все добре, щоправда, скажи, що тебе змусило плакати? – запитала ця гарна копія моєї мами. А я не могла говорити, горло стиснуло спазмом. Вона обняла мене і притиснула до себе. А я, як маленька дівчинка, втнулася їй у плече і заплакала дужче.

          В її обіймах було так добре, як у дитинстві. Але не вистачало маминого запаху. Це була не вона. Просто жінка дуже схожа. І навіть ці миті були для мене незабутні, адже голубила мене вона тепло і трепетно, наче свою дочку.

          -Вибачте мені. Я вже заспокоїлася. Просто ви виглядаєте як мої загиблі батьки, – і розжала наші обійми. Подивилася на реакцію Джейда. Що він подумав? Зосередженість на обличчі чоловіка викликала легку посмішку. У його очах горіло бажання захистити від усього світу. Немов тигр готовий до стрибка, якщо мені загрожуватиме небезпека. Це так мило. Спасибі Всесвіту за цього мовчазного, але надійного чоловіка. Наші дивоглядки перервав голос чоловіка з татовим обличчям.

          - Цікаво. Ми, звичайно, не твої батьки ще, але як тільки ви пройдете обряд, тоді ми офіційно ними станемо. Але можеш уже називати мене татом, давно мене так ніхто не називав. Ласкаво просимо до сім'ї, дочко. Мене звати Вайрон. Мою дружину – Ріна. Як ти вже зрозуміла, ми батьки Джейда.