1 глава. Знайомство з диваком

(23.02.2024 я перечитала повністю заново цю книгу сьогодні після одного чи півтора року і чесно кажучи я кардинально змінила свою думку стосовно цього твору. Він переконав мене, що я дійсно вмію писати короткі історію, можливо ще поки не на такому рівні як довгі, проте точно набагато краще ніж я думала раніше. Я не бачила сенсу в цій книзі, але чому було шкода видаляти, а продоження не було дійсно дуже довго, але я тепер дійсно хочу по скоріш викласти ще кілька останніх глав та зауінчити це усе, бо це дійсно легка та водночас цікава історія вийшла, приємно здивована своїми вміннями, яку були у мене майже кілька років назад, ахах)

Тож все таки рекомендую Вам усім прочитати його, повірте після 1 глави все стане тільке цікавіше та навіть трохи інтригуюче))))))))))))))

   У вас є дурні друзі чи друг?

   У мене є. Всі вважають мого найкращого друга повним дурнем, а я умудрилась закохатися у нього, незважаючи на те, що теж вважаю його таким!

   Ми вчимось в одній школі. Зараз в одинадцятому класі. Я знаю його всього лише з дев'ятого класу, бо саме тоді він прийшов до нас, як новенький.

   Ніколи не забуду, як тоді, на перше вересня Даня підійшов до мене і привітався спершу зі мною, потім з усіма іншими нашими одноклами, після чого чомусь знову повернувся стояти біля мене.

   Я людина така, що в мене наче хороша самооцінка, а наче - ні, тому й не думала тоді, що це тому, що я йому сподобалась. Просто напевно зацікавила чимось, як подруга, бо в той же день він запропонував мені піти погуляти та, щоб я не хвилювалася сказав, що подругу можу взяти чи кількох друзів

   Цією здавалося б не значною деталлю він привернув мою увагу.

   От знаєте, щоб про нього хто не говориш в нашому класі "типічний синьоокий блондин", "дурник на всі століття", "обділений розумом, але не зовнішністю",  проте він, якогось милого, добре розуміється в дівчатах та й взагалі у всіх жінках! Хитрюга завжди знає, що нам потрібно у будь-якій ситуації!  

   Серйозно, а от ті мудрі хлопці в нашому класі навпаки стають тупішими за стовб, коли діло доходить до першого побачення, розуміння протилежної статті і так далі.

   Так от, я погодилась тоді піти з ним, проте моя подруга - ні. Тому що він ще з самого першого вересня повів себе м'яко кажучи дивно. Спершу всі просто вважали його дивакуватим чудаком, потім так, як зараз.

   На жаль усі мої подруги на той час були сильно такими відмінницями із золотими медалями, тому я тоді пішла гуляти з ним сама. Всі мене переконували, що я заразилась від нього даунізмом, коли на друге вересня ми прийшли та сіли разом, і від тих пір так й сиділи всі ці роки!

   Я підтримувала із ним будь-які діалоги, навіть абсолютно не логічні, наприклад, те, як він вважав, що місяць зроблений із сиру... Ні, Даня не жартував.

   Що думаю про нього я сама? Ну, чесно кажучи людина, якій скоро стукне 18, себе так не має поводити по розумовій активності, але... Я якось з самого початку закрила на це очі. Не знаю, вважайте мене дурною, яка "купилась " на його милу та наївну мордашку, але він просто сподобався мені, як людина.

   Окрім того, що завжди розумів дівчат та мене, він просто був, є і завжди буде таким добрим, ввічливим, чесним, милим, дуже дружелюбним. Також його просто неможливо розізлити! От просто неможливо! За всі три роки, в класі, на вулиці, у нього вдома, я не бачила на його обличчі ні грама роздратованості.

   Скажіть, чи знаєте ви ще таких людей? От і я нікого, окрім нього.

   Мій найкращий друг просто покорив мене своєю душею та повагою взагалі до всіх та до всього живого. Він розказував, що у дитинстві не був одним із тих хлопців, які давили равликів, спалювали мурашники, якось мучили кота і так далі (хоча навіть дівчата таке могли робити). А той – ні. Говорив, що завжди в дитинстві допомагав мурашкам переходити натоптану доріжку в селі, захищаючи від дітей; рятував кошенят та інколи цуценят бувало, яких мучили діти; навіть на риболовлю в дитинстві не любив ходити; коли мама розказала йому звідки береться м'ясо у першому класі, він відмовився його їсти на кілька років, потім все таки продовжив, але дуже рідко.

   Короче, він любить тварин та комах - а вони у відповідь його, інакше, як пояснити той факт, що коли ми з класом поїхали в поїздку, Данька був єдиним, кого комарі покусали всього лише кілька разів, а всіх іншим (і мене) ледь не по всьому тілі!

(Ні, він не мастився нічим захисним, навпаки, ми всі так зробили, крім нього, що здивувало нас у цій ситуації ще більше!)

   Після цього деякі прозвали його мольфаром, але, як на мене, то взагалі не має тут сенсу, напевно.

   Ну, я думаю ви зрозуміли чому з самої нашої першої прогулянки я почувала себе з ним у безпеці, не думала ні на секунду, що щось зробить зі мною чи кудись заведе, бо, знаєте, як буває, глянеш на людину і ніби інтуїція каже, що він точно буквально не здатен на якийсь підступ.

   З хлопцями він мало спілкувався на жаль, вони самі сторонились його, а деякі позаочі прозвали дівчиськом, бо, бачте, він не грав у комп'ютерні ігри, де потрібно вбивати людей чи взагалі когось. Як ті "справжні чоловіки" заявляли нам, дівчатам, на перерві, коли мого друга не було, "єдине його чоловіче хобі - це футбол, а все інше фігня, він вибрав усе таке спокійне та нудне, ну просто дівчаче!"

   Як же я почала зневажати їх після цього! Ненавиджу гендерні-срендерні стереотипи про те, що всім дівчаткам тре тіки дівча-а-ачі хобі мати, а хлопчикам –  хлопча-а-ачі! Харять уже просто! Але справедливості заради скажу, що в нього з "дівчачого" нема нічого. Ті гендерні генії прозвали так його хобі: малювати та готувати їжу (бо він переважно готує десерти, але, камон, ну ж не в'яже! Проте, навіть якби в'язав, що їм до того?!)

   Сто відсотків! Ні, тисяча трильйонів, що вони всі просто заздрили його зовнішності, почуттю стилю, та тому, що з першої його появи всі дівчата тільки на нього й задивлялись. А він був вічно зі мною одною…