Розірвати зміїне коло

Розділ 1

Тіні довгими смугами спускалися по стінах, немов в калейдоскопі, змінюючи одна одну на будинках нічного міста. Маска міста спадає разом зі зникненням денного світла і відкривається його справжня – темна сторона. Тоді всі бачать, Уроборос – це не місце торгівлі й бізнесу, а острів злочинності. Навіть якщо між цими речами на Уроборосі немає різниці. Коли вітражі вкривають вулиці золотавим блиском, весь Уроборос перетворюється на сцену, де кожен гравець грає свою роль.

Дівчата у відвертих вбраннях пускають бісики подорожнім, заманюючи гостей до кварталу для втіх. Таверни, кав’ярні та шинки наповнюються відвідувачами, а шахраї, рекетири та інші покидьки виходять на полювання.

Величезні скляні вітражі виблискували, ніби світло маяка у темряві, привертаючи погляди всіх прохожих до вивіски казино "Срібні змії". За своїми яскравими витонченими вітринами і гучними вивісками казино захований світ темних угод та сплетінь чужих мотивів.

Юнак з темним волоссям, яскравими насичено-зеленими очима і вродливим обличчям, сидівши боком, з беземоційним виразом грав у карти. Рухи його рук були впевненими, але неспішними, він майстерно маніпулював картами, спостерігаючи за грою з особливою увагою.

Його дихання було рівним, але глибоким, немов він намагався заспокоїти власні нерви. Інші гравці з його кола, звикли до його впевненості й холодного розуму, зараз відчували його занепокоєння. Це було рідким явищем. І хоча вони не розуміли причину його напруження, все одно були насторожі.

– Азіле, чому ти такий нервовий? – зацікавлено запитав Нед, кремезний усміхнений чоловік.

– Погане передчуття. Ніби я щось упустив, – невдоволено промовив він, посміхнувшись одним кутиком губ. Грубезний низький голос зовсім не підходив для вісімнадцятирічного парубка. 

Хлопець обернувся, показавши присутнім іншу частину свого лиця – розписану вогнем. На пів обличчя лягла тяжка рана, шкіра в цьому місці була розшарована, вицвіла і з висіченими рубцями. 

– Нічого собі, рідко коли ти сумніваєшся у грі…

– Я не про карти.

Це передчуття виявилося не марним. Гулянку в казино перервали. Двері розчахнулися з глухим скрипом, та відтінки жаху миттєво просковзнули на лицях відвідувачів. На порозі лежав непритомний хлопець, кров на його тілі, все ще свіжа, залишала за собою жахливу червону стежку на блискучій підлозі з сандалового дерева.

Крики жінок задзвеніли у просторі, залишаючи після себе лише повну тишу. Очевидно, в цьому місті подібні ситуації не були настільки шокуючими, щоб змусити гостей якось зреагувати. Приховавши, якщо таке були, певне занепокоєння, всі продовжили свої розваги.

Тільки Азіл, кивнувши кільком своїм людям, жестом сказав всім залишити гру. Хлопці підвелися, направившись до непримітних дверей у кінці приміщення. Коли двері в приватній кімнаті зачинилися, юнак з багатьма татуюваннями сказав:

– Ми знайшли його біля “Дикого лісу”. На грудях в нього лежав цей медальйон у вигляді черепа. 

– Ці нахаби ніяк не заспокояться, – сказав Нед. – Минулого тижня спекулювали з постачанням тютюну і пійла у нашому порту, а тепер беруть гроші на нашій території та забивають одного з наших.

– Час завітати до них, щоб поставити кілька питань, – спокійно промовив Азіл. Хоч він виглядав байдужим, всі знали, що цей холодний спокій гірше його гніву. Дволиким його прозвали не лише через зовнішність, але й через вдачу. На перший погляд, він видається несерйозним, самовпевненим, ласкавим і чемним джентльменом. Будь-хто хто ведеться на це – в кращому випадку залишається з пустими кишенями. Таким він є і серед своїх: легкодухом, якщо знати межі, за які не варто заходити. Якщо ж вже звик, здалося ніби ти з ним на одній хвилі, на одному рівні, і дозволяєш собі засумніватися в його авторитеті або імпровізувати у його плані – швидко отримаєш  нищівний удар. Будь то твій секрет, який здавалося ніхто не знає, чи прямий удар по пиці.

Також, веселість Азіла розвіється, коли хтось переходить йому дорогу. Він ставав холодним і нещадним, саме ця сторона здобула Дволикому популярність у Уроборосі, а його ватазі визнання. 

– Через три години Нед, Шторм і Спритник йдуть зі мною, – сказав юнак.

***

Ззовні таверна “Вітряний захід” була невеличкою, але добре доглянутою будівлею з вишуканими дерев'яними вікнами. Старовинні ліхтарі, розміщені навколо входу, вночі надавали особливого шарму цьому місцю. 

Дівчина в зручному суцільному одязі чорного кольору з пов’язкою на обличчі й каптурі сидить на даху будинку, звідки спостерігає за таверною. Шум і гам людей, які виходять, або точніше кажучи, яких виносять звідти, та радісний сміх у передчутті тих, хто заходить, зовсім не цікавлять Наомі. Вона знає, що зараз ця безтурботна веселість закінчиться. 

Ця сцена була для Наомі звичною. Кроки натовпу, який наближався до входу, вона сприймала не просто як шум – вона розпізнавала кожного, кому вони належали. Вона знала ім'я кожного, разом з позивним. Вони називають себе Благочестивими Зміями. 

Завданням Наомі є страховка, якщо бачить потребу – випускає голки в допомогу своїм.  Вона та, хто буде реагувати миттєво, вірна опора і тінь зграї. Вміння Наомі долати будь-які виклики беззаперечні, а її влучність  – цінний актив у місті, де виживають тільки найсильніші.

Азіл, з плащем на плечах, наблизився до вхідних дверей таверни. Ледь помітно кивнув Неду. З виразом абсолютної впевненості на обличчі, чоловік безцеремонно відчинив двері, які з ледь гуркотом відійшли від одвірка.

Простора таверна раптово наповнилася непримиренною колотнечею. Кілька пострілів в повітря, розігнали натовп, змушуючи гостей закладу стрімко вибігати на вулицю. Грім зброї швидко вигнав всіх відвідувачів, негайно змушуючи їх переосмислити своє рішення залишитися в цьому приміщенні.

Тоді, коли паніка обрушилася на таверну, ще кілька пострілів, метою яких було скоріше підганяти, ніж поранити, надавали шанс усім вирватися на вулицю.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше