1

До свого двадцятип’ятиліття Настуня особливо не готувалася. Давно вже минув той час коли вона нетерпляче очікувала від чергового дня народження якогось сюрпризу. Тепер у її житті якщо і траплялися якісь несподіванки, то зазвичай вони були не надто неприємного характеру. Такі собі звичайнісінькі негаразди, яких молодій жінці і так вистачало у її нудній та одноманітній буденності.

Цьогорічний ювілей наче навмисне підтвердив цю давно вивірену життям істину. Не встигла жінка вранці прийти на роботу як задзвонив телефон. Піднявши слухавку молодичка почула незнайомий приємний голос який повідомив Настуню, що сьогодні по обіді до неї завітає комісія з району. Мовляв чиновники від культури хочуть перевірити стан її бібліотеки, а заодно зробити невеличкий приємний сюрприз.

Почута звістка не надто порадувала молоду бібліотекарку. Ні, вона ніскільки не боялася майбутньої перевірки районного начальства. Установа, в якій уже близько двох років працювала молодичка, знаходилася в зразковому стані. Тай і що могло внести безпорядок в розмірене існування звичайної сільської бібліотеки, де нові книжки привозили мабуть ще за часів царя Гороха, а читачі з’являлися не частіше високосного року в календарі?

Стурбувало жінку інше. Прямий натяк на невеличкий приємний сюрприз, що на неї чекає, красномовно свідчив про одне: в районі знають про її ювілей, і причина приїзду комісії саме в цьому. А ще це означало, що Настуні доведеться докласти чималих зусиль, для того щоб встигнути підготувати для гостей святкове застілля. З власного досвіду бібліотекарка знала, що районні чиновники люди дуже вибагливі люди, і вона мусить неабияких сьогодні постаратися ублажаючи їх примхи та бажання.

Проте це була прийнятна плата за ту спокійну непильну роботу яку вона отримала. Тож не гаючи й хвилинки жінка замкнула бібліотеку, та поспішила додому готувати щедре частування для очікуваних високоповажних гостей. Там, з допомогою мами, вона хутко взялася за роботу. На обід, бібліотечний стіл ломився від численних закусок та випивки, що їх принесла бібліотекарка. Критично оглянувши на виставленні страви Настуня залишилася задоволеною результатами своїх старань. З таким могоричем вона напевно не осоромиться перед районним начальством.

Сподівання ці цілковито справдилися буквально за декілька годин. Комісія, що з’явилася після обіду мало переймалася станом бібліотеки. Чиновники від культури в’яло цікавилися насущними потребами сільської читальні. Зате всі помітно оживилися коли Настуня отримавши грамоту й букет квітів, з нагоди свого двадцятип’ятиріччя, запросила “перевіряльників” до святкового столу.

Урочистий бенкет вдався на славу. Шановні гості були задоволені щедрістю частування бібліотекарки. Пишномовні похвали, вишукані компліменти, багатослівні здравиці й пікантні анекдоти змусили не раз зашарітися молоду ювілярку. Вона була надзвичайно радою від того, що зуміла угодити начальству. Задоволені були всім окрім одного… заступника голови райради Василя Миколайовича.

Чоловік все святкування сидів насуплений та мовчазний. До закусок практично не торкався. Лишень пив раз за разом та кидав сердиті погляди в сторону Настуні. Коли ж осоловіла від випитого алкоголю комісія зібралася повертатися в райцентри коротко кинув: ”Їдьте без мене, я ще маю переговорити про дещо з панію Настею”.

Залишившись на самоті з колишнім коханцем, напівп’яна жінка грайливо запитала:

– Чого такий смутний, любчику? Невже не радий мене бачити? Що вже забув про те як ми колись забавлялися разом? А може колись все таки повторимо, наші незабутні ночі пристрасті?

Василь Миколайович деякий час оцінюючи роздивлявся молодичку, що стояла перед ним, а потім в його очах промайнув похітливий вогник.

Протягнувши руки, заступник голови райради взяв Настю за талію. Ривком притягнув до себе, від чого вона охнула. Потім підчепив пальцями резинку на невагомих штанцях, стягнув їх разом з трусиками вниз, до колін. Після, не давши жіночці опам’ятатися, розвернув її на сто вісімдесять градусів. Кинув на скриплячий тапчан лицем вниз і, важко сопучи, навалився зверху, однією рукою поспіхом розщіпаючи штани, а другою – стискаючи пишну, пругку грудь.

– Ну, Васильку… ну, почекай, – тихо охаючи слабко супротивилася пристрасті районного начальника, бібліотекарка. – Що це з тобою сталося?! Ти – наче дикий звір!.. Не рви!

Нарешті справившись з одягом і почувши налитою силою, здибленою плоттю м'яке, розжарене лоно Насті, підстаркуватий ґвалтівник ривком увійшов у нього і почав люто рухати стегнами, прагнучи настромити жінку до самого упору.

– Васильку, припини, мені боляче! – відчайдушно вискнувши, спробувала вирватися молодичка, але сталеві пальці чоловіка боляче вп’ялися в її груди, а торс, що придавлював до дивана, не давав навіть поворушитися. – Відпусти мене!.. Худоба, переста-а-ань!..

Востаннє щосили вдарившись пахом об тугий задок бібліотекарки, Василь Миколайович протяжно видихнув, на секунду-другу затихнув, а потім, похитуючись, немов на шарнірах, встав на ноги, натягнув труси зі штанами, застебнув ремінь, підійшов до накритого столу і, поки зґвалтована Настя схлипуючи розмазувала сльози на забрудненому косметикою лиці, поливала його відбірною лайкою й похапцем одягалася, залпом випив стакан горілки, легко, немов воду.

Потім важко опустився на кривоноге крісло, що жалібно скрипнуло під його грузним тілом, і, закривши лице долонями, став похитуватися вперед-назад, бурмочучи собі під ніс щось лайливе і незв’язне…