Розділ 13

Зсередини почулися чоловічі крики та вигуки на підвищених тонах. Я прикрила рота долонею, серце калатало десь у горлі, а ноги стали ватними. Мабуть, гучні звуки привернули увагу інших, адже в коридорі уже зібралися люди.

Хтось побіг до вбиральні, а тоді махнув охоронцям. О Боже… Я підбігла туди та побачила, як Родіон притискає голову того чоловіка до стільниці та щось говорить йому на вухо своїм погрозливим тоном.

Я вражено ахнула, не в змозі навіть поворухнутися. Хтось відштовхнув мене, і я здригнулася. Охоронці увійшли до чоловічої вбиральні та взялися розбороняти чоловіків. У ході цього завʼязалася ще бійка.

Я озирнулася довкола, помічаючи, як усі гості перешіптуються. Мені стало так соромно. Я відчувала сильну провину через те, що сталося. Після такого ніхто не захоче мати справ з нашою компанією.

— Я ще не закінчив з тобою! — кинув у дверях Родіон, дивлячись на чоловіка своїм убивчим поглядом.

Його вивели з вбиральні. Він тихо буркнув щось та вирвався з рук охоронців. Я стояла на місці й тремтіла з переляку.

Родіон підійшов до мене та раптом міцно схопив мою руку.

— Ходімо звідси! — тихо пробурмотів він, важко дихаючи на повні груди.

Я схвильовано глянула на нього, помічаючи невелику рану на його брові та у кутику губ. Мабуть, йому теж дісталося під час бійки.

— Мені дуже шкода, — говорила я, крокуючи разом з ним у його швидкому темпі. — Я не хотіла, щоб так сталося. Краще б я не говорила вам…

— Припини!

— Через мене тепер усі дивляться на вас, як на якогось дикуна. Ніхто не захоче працювати з нами. Ніхто…

— Камеліє, годі! — різко сказав чоловік і суворо глянув мені в очі. — Мені начхати, що вони думають про мене та мою компанію. Той покидьок домагався до тебе й отримав по заслугах.

— Що… Що ви йому зробили? — тихо спитала, важко дихаючи від хвилювання.

Родіон видихнув і відчинив задні дверцята автомобіля.

— Сідай!

Я слухняно залізла на заднє сидіння. Він зробив це слідом за мною. Його погляд повернувся до будівлі. Здавалося, він готовий просто зараз повернути туди та рознести усе.

— Родіоне Вікторовичу, – пошепки звернулася я та підсунулася ближче до нього. — Що тепер буде?

Він повернув голову до мене та хитнув головою. Я помітила цівку крові, що потекла вниз по його скроні.

— З конференцією, — тихо додала. — Ви ж сподівалися знайти тут інвесторів для нашого проєкту.

— Камі, — Родіон важко видихнув, — не думай про це, гаразд?

— Я не можу не думати. Через мене…

— Це не через тебе. І мені начхати на інвесторів. Головне, щоб ти була в порядку.

Я розгублено покліпала очима, вражено дивлячись на нього. Моє серце, здавалося, розширилося на всю грудну клітку.

— Я не дозволю ніякому покидьку чіплятися до тебе та ображати, — розлючено додав він, відвівши погляд.

Я стиснула свої губи. Мої очі прослідкували за краплею крові, що безупинно стікала вниз. Я здригнулася, швидко потягнулася до свого клатча та витягнула звідти серветку.

Родіон був такий задуманий, що не одразу помітив, як я обережно витерла кров з його щоки та скроні, після чого легко приклала серветку до розсіченої брови.

Він раптом сіпнувся, злегка повернув голову до мене. Я тихо ахнула, адже наші обличчя тепер були на відстані лічених сантиметрів. Він міг з легкістю поцілувати мене. Від однієї думки про це моя шкіра вкрилася сиротами. Його очі спалахнули, наче він думав про те саме.

Я опустила погляд униз, прочистила горло.

— У вас рана на брові, — тихо пропищала я. — Притримайте серветку.

Він обережно поклав свої пальці поверх моїх. Мене наче струмом вдарило від цього дотику. Я різко забрала свою руку та відсунулася на інший кінець сидіння.

Краєм ока помітила, як Родіон витер кров з рани, а тоді зімʼяв у кулаці серветку. Я відвернула голову до вікна та сильно прикусила нижню губу зубами. Страшенно нервувала через те, що мене так тягне до нього. Але це неправильно. І, Боже… Так багато «але».

Я заплющила очі, впираючись чолом до холодного віконця. Усе було так складно. І боротися з почуттями вже несила…

Автомобіль зупинився біля готелю. Родіон вибрався першим, а я слідом за ним. Ми увійшли до ліфта разом. Мені стало ніяково, адже ми залишилися удвох у закритому просторі. Я обійняла себе обома руками. Мені чомусь було то холодно, то дуже спекотно.

— Ти в порядку? — запитав Родіон, коли ми прямували коридором. — Він нічого не зробив тобі?

— Не встиг, — відповіла я, зупиняючись біля дверей свого номера. — Завдяки вам.

Родіон похитав головою та невдоволено стиснув свої губи. Я помітила, як у кутику зібралася кров.

— Це я привіз тебе на цю конференцію. Навіть подумати не міг, що тут можуть бути такі покидьки. Вибач.

Він уважно подивився на мене, а я знизала плечима.

— Вам нема за що просити пробачення. Це все я. І через мене…

— Припини! — Родіон нахилився ближче до мене, спираючись рукою до одвірка біля моєї голови. — Чому ти постійно виниш себе?

— Не знаю, — прошепотіла я. – Мабуть, звикла.

Батьки ніколи не втрачали нагоди звинуватити мене в усіх бідах. Якби батько дізнався, що той чоловік чіплявся до мене, то нічого б не вдіяв. Він би не захистив мене так, як це зробив Родіон. Це вперше хтось заступився за мене.

— Більше ніхто не посміє образити тебе, — твердо сказав чоловік, дивлячись мені в очі. — Обіцяю.

Його тон був таким упевненим. Я відчула приємне тепло у грудях, що почало повільно опускатися нижче, до живота. Я зглитнула. Мої очі блукали його красивим обличчям. Виявилося, що у такого чоловіка дуже легко закохатися. Спокуса була надто сильною.

Я підняла свою руку. Вона чомусь тремтіла. Але я не стрималася та обережно пальцями торкнулася розбитої брови. Родіон з тихим зітханням заплющив очі, його губи розімкнулися.

— Виба… — почала я.

– Т-с-с-с… — перервав він мене та розплющив свої очі. — Навіть не думай вибачатися. Це я повинен перепросити за те, що привіз тебе сюди й відпустив. Просто… Я подумав, що так буде краще, зважаючи на те, що ти уникала мене весь цей час. Але я дуже сильно шкодую.