Розділ 12

Я неабияк нервувала через цю поїздку. А особливо через те, що нам з Родіоном доведеться бути удвох. Як я могла допустити таку помилку? Не варто було погоджуватися на цю конференцію. Але батько так тиснув мене. Я не сміла відмовити.

Я підняла погляд на Родіона, який закинув свій рюкзак у багажну полицю. Його футболка задерлася, відкриваючи рельєфні мʼязи преса та чітку V-лінію. Я прикусила нижню губу, відчуваючи дивний жар у всьому тілі. Мої шоки почервоніли, коли Родіон глянув на мене. Я одразу ж відвезла погляд до ілюмінатора, а він опустився на сидіння поруч зі мною.

Мої пальці чомусь тремтіли, тож я вчепилася ними за лляну тканину білого сарафана. Мабуть, Родіон помітив це, бо прочистив горло та сказав:

– Мила сукня. Тобі дуже личить.

— Дякую, – зніяковіло сказала я. — У вас теж.

Він запитально підняв одну брову та усміхнувся ширше. Я ще дужче почервоніла та похитала головою.

— Тобто, я мала на увазі, що у вас теж гарний вигляд.

Господи, я готова вже провалитися від сорому, хоча ми ще навіть не злетіли.

— Що ж, дякую, — сказав Родіон, розслаблено спираючись на спинку сидіння. — До речі, можеш звертатися до мене на «ти». Ми ж наче домовлялися.

— Я не можу так, — заперечила я. – Ви мій бос.

— Ми зараз не на роботі, Камі.

— Але ви старший.

— Ну, не настільки. Всього на девʼять років старший за тебе.

— Майже на десять, — прошепотіла я та сильніше стиснула свої пальці. — То конференція у суботу?

Родіон кивнув і почав коротко розповідати мені розклад. Я відчула полегшення, адже коли ми розмовляли про роботу, то я вже не так сильно нервувала поряд з ним.

Майже три години польоту пройшли непомітно, адже більшість часу я переглядала свої тези до конференції, виправляла їх та й узагалі займалася здебільшого роботою.

Ми заселилися в готель і, як виявилося, це були сусідні номери.

— Ти, мабуть, втомлена і голодна, — заговорив Родіон, коли ми прямували готельним коридором. — Можемо разом поїсти в ресторані та заодно обговорити детальніше доповідь.

— Не думаю, що це хороша ідея, — сказала я. — До конференції ще є час, тож ми встигнемо усе обговорити. До того ж мені здається, що ми обоє добре підготовлені. А щодо їжі… Я замовлю собі щось у номер.

Я помітила, що Родіон насупився та понурив голову вниз. Мабуть, він не звик, щоб йому так постійно відмовляли. Але якщо я дозволю собі зблизитися з ним, то зроблю найбільшу помилку у своєму житті. Краще дотримуватися дистанції, попри те, що мої почуття з кожним днем ставили сильнішими.

— Камі… — почав він.

Але я в цей момент розблокувала двері свого номера.

— Ще побачимося! — кинула наостанок і зачинила за собою двері.

Серце шалено гупало в грудях. Мені знадобилося кілька хвилин, щоб заспокоїтися.

Номер був розкішним. Я затягнула всередину валізу та взялася усе оглядати. Звідси відкривався вигляд на старовинну архітектуру Мілана. На мить мені аж подих перехопило. Про таку поїздку я могла тільки мріяти. Але обставини, за яких я приїхала сюди, трохи лякали.

Я розпакувала валізу, прийняла душ та замовила собі в номер легку вечерю. Це був салат з креветками та без зайвого соусу. Я завершила свою роботу й вийшла на балкон. На вулиці вже встигло стемніти. Я глибоко вдихнула тепле італійське повітря та заплющила очі. Хотілося б мені побути тут довше.

Вечір пройшов спокійно. Я раділа, що Родіон не тривожив мене, але вранці нам довелося зустрітися. З одного боку мене це хвилювало, а з іншого — мені дійсно хотілося побачити його.

Увесь день ми провели разом за роботою. Спершу зʼїздили на локацію та перевірили конференц-зал. Організатори пояснили нам, що і до чого. Також я спробувала виступити на сцені зі своїми тезами. Хоч це і була репетиція, я все одно чомусь дуже нервувала. Водночас Родіон заспокоїв мене своєю присутністю й запевнив, що мені все чудово вдається.

Увечері ми все ж опинилися в ресторані разом. Але наша розмова за вечерею була виключно діловою. Родіон більше не робив жодних двозначних натяків, та його уважні погляди щоразу змушували моє серце пропускати ударі.

З самого ранку я нервувала, адже сьогодні відбудеться конференція, на якій мені доведеться виступити. Я старанно зробила макіяж, гарно вклала волосся і вдягнула ту саму червону шовкову сукню на бретелях. Тканина була такою тонкою, що ледь не просвічувалася. Довелося відмовитися від бюстгальтера.

Я взула туфлі на підборах та швидко оглянула себе з ніг до голови у дзеркалі. Злегка стиснула свої губи. Мабуть, це трохи занадто для конференції, але іншого вибору в мене не було.

Коли спустилася в хол готелю, то одразу ж побачила Родіона. Він стояв у стильному чорному костюмі, з-під якого виднілася темна сорочка.

Він зосереджено слухав того, з ким розмовляв через телефон. Але як тільки його погляд спіймав мене, то він наче завмер на місці. Я помітила, як його очі розширилися, а губи злегка розімкнулися. Рука з телефон зависла у повітрі.

Я зглитнула, зніяковіло провела руками по гладкій тканині сукні та врешті-решт підійшла до нього.

— Добрий день, — привіталася я, не наважуючись глянути на Родіона.

Він відклав телефон, прочистив горло.

— Ем, привіт. Якщо… Якщо ти вже готова, то ми могли б…

— Так, звісно! — надто емоційно сказала я.

Господи, що зі мною відбувається? Мені стало ніяково, щоки почервоніли.

Родіон злегка кивнув головою та махнув рукою на вихід.

— Ти перша.

Я опустила погляд униз і попрямувала на вулицю, стискаючи у своїх руках клатч. За спиною почулося важке зітхання Родіона. Мені навіть здалося, що він тихо вилаявся.

Раптом він обійшов мене, спустився на сходинку нижче та простягнув мені свою руку.

— Я допоможу тобі.

Мій погляд спершу зупинився на його темних очах, а тоді повільно опустився на простягнуту руку.

— Дякую, не треба, — тихо сказала я та, піднявши пальцями низ сукні, почала спускатися сходами вниз.

Мені знадобилося трохи більше часу, адже ці підбори були надто високими. Не варто було слухати маму. Цей образ — це явно занадто. Мені було незручно в такій відкритій сукні. Я здригнулася, коли подув легкий вітерець.