Розділ 11

— Прогулюєш роботу? — батько підняв свій невдоволений погляд на мене.

— Я хворіла, — тихо відповіла.

Він злегка підняв одну брову та відкинувся на спинку стільця. Його погляд повільно ковзнув по моєму тілу. Я тільки прокинулася, тож була у піжамі.

— Ти вже давно одужала. І як мені сказала твоя матір, ти уже кілька днів сидиш удома.

Я понурила голову вниз і сильно стиснула свої пальці. Після того неочікуваного поцілунку в домі Родіона я не могла наважитися піти на роботу. Мені було соромно за те, що сталося тоді. А особливо за те, що мені сподобався поцілунок. Але я не могла дозволити цьому статися, тому прийняла рішення просто уникати його.

— Бездарна! — пробурмотів батько, і я відчула, як в очах защипало. — Зовсім ні на що не годишся. Лише соромиш нас перед зятем. Звісно, він не сказав мені, що ти прогулюєш роботу, закрив очі на це, бо ми скоро будемо родичами. Але ти хоч подумала, у якому світлі виставляєш нас?

— Мені шкода, тату. Я… Я більше так не буду.

— Може, тебе теж уже треба видати заміж?

Я пригадала усіх тих старих чоловіків, з якими він знайомив мене останнім часом. Вони були або вдівці, або розлучені. Водночас шалено багаті та корисні батьковому бізнесу. І я чудово знала, що татові начхати на мене. Йому байдуже, кому віддати свою доньку.

— Ні! — скрикнула я схвильовано. — Ні, не треба заміж. Не зараз. Я обіцяю, що повернуся на роботу. Обіцяю, що буду добре працювати. До того ж Родіон задоволений моєю роботою.

— Задоволений? — перепитав тато і звузив на мене свої очі. — Що ж, я запитаю у нього. А ти негайно збирайся! Поїдеш зі мною в офіс.

Я кивнула та побігла до себе в кімнату. Поспіхом зробила мінімальний макіяж, розчесала волосся та вдягнула чорну спідницю з білою блузкою. Я взула туфлі на підборах, схопила сумочку та побігла на перший поверх.

— Батько чекає на тебе в автомобілі, — повідомила мама, кинувши на мене оцінювальний погляд. — Тобі треба краще навчитися робити макіяж.

— Врахую це на майбутнє, — тихо буркнула я.

Усю дорогу батько розмовляв з кимось телефоном, а я знервовано сиділа поруч та стукала ногою по дну автомобіля. Ми з Родіоном не бачилися відколи стався той поцілунок. Я дала собі слово, що ігноруватиму його, думала піти з роботи. Але після погроз батька прекрасно розуміла, що не можу цього зробити. Він видасть мене заміж, як тільки я втрачу роботу!

Я не можу більше так. Мені треба втекти звідси. Треба якомога швидше зібрати грошей та поїхати геть. Але як це зробити? Батько мене з-під землі дістане.

Автомобіль зупинився біля офісу. Я очікувала, що тато піде до себе, але він вирішив провести мене в офіс Вітовських. Коли ми увійшли, то я одразу ж побачила Родіона. Фінансист показував йому якісь розрахунки. Мабуть, він відчув на собі мій погляд, бо раптом повернув голову до мене. Наш зоровий контакт тривав усього мить, бо я одразу ж опустила очі вниз.

Він віддав документи фінансисту та попрямував до нас.

— Вітаю! — привітався Родіон і потиснув руку моєму батькові. — Не очікував побачити вас у себе сьогодні.

— Вирішив підвезти дочку на роботу й одразу ж поцікавитися, як вона справляється, — відповів тато й обійняв мене за плечі. Я одразу ж напружилася. — То як? Камелія справляється зі своєю роботою?

Родіон перевів погляд на мене, а я досі не наважувалася глянути на нього. До того ж ці обійми батька викликали у мене тривожність і страх.

— Так, — сказав Родіон. — Камелія постійно дивує нас своїми геніальними ідеями. Наша компанія потребує таких спеціалістів.

— Он як? — здивувався тато. — Але останні дні вона була вдома, тож я подумав, що її вигнали.

— Ні, ви що? Я б ніколи не прогнав Камелію. Вона була вдома на моє прохання.

Я відчула на собі уважний погляд батька, і мої щоки почервоніли. Знервовано прикусила нижню губу та сильно стиснула пальцями ремінець сумочки. Про що Родіон узагалі говорить?

— Нас запросили на конференцію в Італію, тож я попросив Камелію повністю підготувати проєкт, який ми представлятимемо.

Мої очі розширилися. Я здивовано глянула на Родіона, який в цей час дивився на мого батька своїм упевненим поглядом.

— Що це за конференція? — поцікавився той.

— Це щорічний міжнародний архітектурний саміт у Мілані, — спокійно пояснив Родіон. — Подія закрита, туди запрошені лише провідні девелопери та інвестори Європи. Ми представляємо наш спільний масштабний проєкт.

Обличчя батька миттєво змінилося. Зверхній вираз розплився у задоволеній посмішці.

— У Мілані? — перепитав тато вражено. — Це ж колосальний рівень, Родіоне! Можливість вийти на міжнародний ринок і залучити іноземні інвестиції.

— Саме так, — кивнув Родіон і нарешті перевів свій темний погляд на мене. — І оскільки Камелія розробила більшу частину ключових візуалізацій та розрахунків, її присутність там теж необхідна. Вона особисто доповідатиме деякі блоки презентації.

У мене аж подих перехопило. В Італію? З ним? На кілька днів? Це якийсь жарт?

— Я? — розгублено перепитала. — Тобто… Так, ви казали за конференцію, але не попереджали, що я теж маю бути там присутньою.

Я відчула, як батько сильніше стиснув пальцями моє плече. Хотілося скривитися від болю, а натомість я сильно прикусила щоку зсередини.

— Мабуть, я забув повідомити раніше. Але якщо ти не хочеш…

— Звісно, вона хоче! — сказав мій батько. — Це ж така чудова можливість. Чи не так, Камеліє?

— Угу, — мугикнула я, стримуючи сльози.

Схоже, від пальців батька на моєму плечі залишаться сліди.

— Ми вилітаємо у четвер. І не хвилюйтеся за свою дочку. Я особисто проконтролюю усе, — сказав Родіон. — Вона в надійних руках.

— Навіть не сумніваюся. Що ж… — Тато глянув на мене з попереджувальною посмішкою. — Добре підготуйся, Камеліє. Не осором нашу сімʼю.

— Я зроблю все можливе, — тихо пропищала я.

— Мені вже теж час працювати. Вдячний за такі чудові новини, Родіоне. Ще побачимося!

Батько відпустив моє плече, і я полегшено видихнула. Він розвернувся та попрямував до виходу, задоволений ситуацією, що склалася. Я ж була дуже схвильована через усе це.