Розділ 10

Мене заспокоїли думки, що це виключно робоче прохання. Я зібрала усі необхідні речі, забрала документи з кабінету начальника та викликала таксі прямісінько до його дому.

Я помітно нервувала, коли ліфт підіймався на останній поверх. Однією рукою сильніше притиснула теку до грудей, а іншою — швидко поправила своє волосся та верх вузької синьої сукні з відкритим плечима.

Коли двері ліфта безшумно розсунулися на його поверсі, я зробила глибокий вдих і підійшла до знайомих масивних дверей пентхауса. Натиснула на дзвінок.

За декілька секунд двері відчинилися.

Родіон зустрів мене на порозі у білій сорочці з засуканими до ліктів рукавами та розстебнутими верхніми ґудзиками. Його волосся було злегка скуйовдженим, а в очах читалася втома.

— Е-е… Добрий вечір! — привіталася я та одразу ж густо почервоніла.

Я ж уже віталася з ним. Дідько! Родіон тепло усміхнувся мені та тихо сказав:

— Привіт. Проходь всередину!

Він відступив, даючи мені прохід, а я заперечливо похитала головою та простягнула йому теку.

— Ні, я… Я приїхала лише віддати вам креслення та документи.

Він опустив погляд на матеріали, після чого глянув на годинник.

— Ще пʼятнадцять хвилин до завершення робочого дня, Камеліє, — сказав Родіон.

Мої очі округлилися від здивування. Я не думала, що він триматиме мене тут до кінця робочого дня.

— До того ж я не хочу розбиратися з твоїми начерками сам, — додав чоловік. — Мені треба, щоб ти пояснила.

Упевнена, він з легкістю б сам розібрався, але чомусь йому було важливо, щоб я зайшла до нього.

— Гаразд.

Я прослизнула всередину, відчуваючи легке тремтіння в усьому тілі. Родіон зачинив за мною двері та повів мене до вітальні, де на скляному столі вже лежав наш проєкт.

— Я замовив їжу в тому італійському ресторані, що й минулого разу. Тобі наче сподобалося. Я планував повечеряти, тож… – Родіон видихнув і потер свою шию, наче почувався невпевнено. — Ти можеш приєднатися до мене.

А чи дійсно я можу це зробити? Можу ось так заходити в дім нареченого своєї сестри, вечеряти з ним?

— Дякую за пропозицію, але змушена відмовитися, — я натягнуто усміхнулася та поставила теку на стіл. — Все-таки я тут лише на пʼятнадцять хвилин. Уже навіть менше.

Кілька секунд Родіон уважно дивився на мене, а тоді все ж кивнув та підійшов ближче до стола. Він узяв у руки матеріали, взявся їх переглядати.

Деякий час він мовчки розглядав усе, перевіряв. Я непомітно підійшла на крок ближче.

— Там у східному крилі я змінила форму вікон, як ви й казали.

— Бачу, Камеліє. З цим усе добре. Але тут є помилка.

Я насупилася, адже була впевнена, що все зробила ідеально.

— Де саме? — я підійшла до нього та нахилилася до стола. Він показав олівцем на одну з ліній. — Це не помилка. Це альтернативне рішення для укріплення опорної стіни. Ми ж обговорювали це з вами.

— Це рішення збільшує навантаження на фундамент, — Родіон глянув на мене. — Ми не можемо так ризикувати.

— Якщо зробити правильну укладку арматури, то ніякого ризику не буде! — упевнено сказала я. — Зараз ви все зрозумієте по розрахунках.

Я витягнула з теки потрібний аркуш та почала детально пояснювати Родіону розрахунки.

Схилившись над кресленням, я накидала олівцем кілька додаткових схем. Родіон слухав мовчки, але я яскраво відчувала на собі його погляд. Він нахилився ближче до мене, його рука спиралася на стіл буквально за кілька сантиметрів від моєї. Я зробила глибокий вдих, вдихаючи приємний аромат його парфумів, що заважав мені зосередитися. Родіон потягнувся до іншого аркуша, і наші пальці випадково торкнулися. Я тихо ахнула, мене наче струмом вдарило. Рідко відступила вбік, але раптом моя нога зачепилася за ніжку стола.

— Ой! — зойкнула я, втрачаючи рівновагу.

Родіон зреагував моментально. Його міцна рука схопила мене за талію, не давши впасти на паркет. Від різкого руху я врізалася об його тверді груди. Папери зі столу розлетілися по підлозі біля наших ніг.

Він ще дужче притягнув мене до себе, сильніше стискаючи талію. Між нашими обличчями залишалися лічені міліметри. Я розгублено дивилася йому в очі, відчуваючи його гаряче дихання на своїх губах.

— Родіоне Вік…

— Перестань мене так називати, Камі, — твердо мовив він. — Твої пʼятнадцять хвилин минули, тож ти більше не на роботі.

— Але це не змінює того, що ви мій бос і…

Наречений моєї сестри.

Я не встигла сказати цього, адже він раптом накрив мої вуста своїми. Усе дихання вибилося з грудей разом з дотиком його губ. Це був мій перший поцілунок, тож я розгублено завмерла, приголомшена тим солодким жаром, що розливався тілом.

Мої пальці мʼяко торкнулися його грудей, я легко ворухнула губами. І раптом мене накрила паніка та відчуття провини. Зі всіх сил я штовхнула його в груди, розриваючи поцілунок.

Долоня сама злетіла вгору, і важку тишу прорізав гучний звук ляпаса.

Його голова метнулася вбік. На щоці Родіона повільно розливалася червона пляма. Він закляк та заплющив очі, наче йому стало соромно за цей вчинок.

— Що ви робите? — пошепки спитала я, важко дихаючи на повні груди. — Не смійте більше ніколи торкатися мене!

Я схопила свою сумочку з крісла, розвернулася й майже вибігла з вітальні, прямуючи до виходу з пентхауса. В очах неприємно защипало, тож я часто покліпала, щоб не заплакати.

Я вже схопилася пальцями за ручку дверей, як ззаду пролунали швидкі кроки.

Родіон наздогнав мене біля самого виходу. Він міцно обійняв мене зі спини, притискаючи до своїх гарячих грудей. Я спробувала вирватися, але його рука на моїй талії зімкнулася сильніше.

– Камі, зачекай… — благально прошепотів він біля мого вуха, уткнувшись обличчям у моє волосся. — Не тікай. Будь ласка. Дозволь мені сказати.

— Сказати що? — закричала я, вириваючись з його обіймів. — Що через пʼять місяців у тебе весілля з моєю сестрою?

Родіон смикнув мене за руку, змушуючи розвернутися до нього обличчям. Він підійшов на крок ближче, і я вперлася спиною до дверей. Усередині все горіло від гніву, роздратування, відчуття провини та сорому. Водночас було ще дещо… Те, що я до останнього намагалася ігнорувати.