Розділ 9

Я не могла ніяк заспокоїтися й постійно виглядала, коли нарешті повернеться сестра. Їхня вечеря, здається, затягнулася. А якщо він привіз її до себе, показав свій пентхаус? Дивні ревнощі стиснули мої груди, але я одразу ж похитала головою. Це ненормально, що я ревную нареченого своєї сестри до неї ж.

Я опустилася на диван у вітальні та сильно стиснула свої пальці. Чому з усіх можливих чоловіків саме Родіон викликає у мене такі почуття? І сьогодні, коли він дивився на мене у тій весільній сукні, я на мить уявила себе справжньою нареченою.

Мені хотілося бути на місці сестри, і це усвідомлення боляче вкололо мене в самісіньке серце.

Вхідні двері відчинилися. Я озирнулася, помічаючи Майю. Вона зупинилася біля сходів, коли помітила на дивані. Сестра перевела погляд на вимкнений телевізор, перед яким я сиділа.

— О, а ти чого тут? – поцікавилася сестра.

— Та просто… сиджу, — ніяково відповіла я. — Як пройшов вечір?

— Наче добре, — відповіла Майя, а тоді раптом підійшла ближче і важко впала на диван. — Я так втомилася через усі ці приготування до весілля, а Родіону, здається, зовсім байдуже. Навіть його батько більше зацікавлений, уявляєш?

— Він зараз, мабуть, зайнятий більше роботою, — сказала я, ніби чомусь намагалася вигородити його.

— Я помітила, — Майя закотила очі. — Усю вечерю просидів у телефоні та навіть відходив кілька разів, щоб поговорити. Може, це неправильно?

Сестра подивилася на мене, а я розгублено похитала головою.

— Що неправильно?

— Це весілля. Так вирішили наші батьки й сама угода здається дуже логічною. Але між нами зовсім нема ніяких почуттів.

Я відчула, як моє серце в грудях забилося швидше від цієї інформації. І миттю стало соромно за ту крихітну мить радощів через те, що мою сестру не кохає її наречений.

— А ти закохана в нього? — обережно спитала я.

Майя зітхнула та задумано глянула в стелю.

— Я не дуже сильно тямлю в цьому, — відповіла вона. — Хіба нам колись дозволяли закохуватися?

Це правда. Батьки все життя контролювали нас, забороняли спілкуватися з хлопцями.

— Це не завадило тобі бігати до Алана, — вирвалося з мене.

Майя різко повернула голову в мій бік, її щоки почервоніли від раптового гніву.

— Ми більше не згадуємо про того злочинця, Камі!

— Так, вибач.

Я прикусила нижню губу та винувато опустила голову вниз. Не знаю, чому взагалі згадала про нього. Хоча ні, знаю. Мені хотілося нагадати сестрі про її перше кохання, щоб вона порівняла свої почуття.

— Знаєш, я думаю, що все те кохання — це дурниці. Що з того, що ми з Родіоном не кохаємо одне одного? Ми все одно одружимося. Так, поки ми не зовсім близькі, але після весілля ми станемо сімʼєю, житимемо разом. Гадаю, я зможу закохатися у нього. Принаймні хотіла б спробувати.

— А він? — поцікавилася я.

Майя знизала одним плечем.

— Перед нашими заручинами Родіон сказав мені, що до весілля ми обоє вільні й можемо робити все, що заманеться.

— О!

Майя озирнулася довкола та підсунулася ближче до мене.

— Я погодилася. Не знаю, чи є в нього якась іграшка для розваг, але це все одно тимчасово. Коли ми одружимося, він стане моїм. А до нашого весілля я дала йому повну свободу.

Я насупилася. Мені було дивно, що сестра так легко дозволила своєму нареченому шукати втіхи на стороні.

— Чому ти погодилася?

— Ти сама знаєш, як батьки помішані на тому, щоб ми берегли себе до весілля. Перша шлюбна ніч лише з чоловіком і все таке… Думаю, Родіон це знає, тому не тисне на мене. Він навіть ні разу не намагався поцілувати мене.

Я пригадала той момент у його пентхаусі, коли він потягнувся до мене так близько, що ледь не поцілував.

Але чому? Чому він хотів поцілувати мене, а не свою наречену? Мені хотілося вірити, що я чимось особлива для нього, а не думати, що він усього лише хотів скористатися мною.

— Гаразд, піду до себе, — Майя скривилася та підвелася на ноги. — Голова розколюється.

— Ти з Родіоном приїхала? — для чогось спитала я.

— Ні. Мене підвіз його батько. У Родіона там якийсь важливий проєкт. Ти теж не засиджуйся довго, Камі. Добраніч!

— Добраніч, — прошепотіла я, дивлячись услід сестрі.

Вона пішла, а я ще довго не могла ніяк викинути з голови нашу розмову. У мене було так багато запитань, і на жодне з них поки не знайшлося відповіді…

Робочий день уже майже закінчився, а Родіон так і не зʼявився в офісі. Я намагалася зосередитися на кресленнях, але мій погляд постійно повертався до порожнього кабінету начальника. Чому він не зʼявився сьогодні на роботі? Можливо, щось сталося.

Я знервовано покрутила олівець у руці та глянула на свій телефон. Трохи вагалася, але все ж здалася. Видихнула для сміливості, а тоді взяла у руки телефон і набрала номер Родіона.

— Камеліє? — здивовано запитав він після першого ж гудка. — Щось сталося?

— Добрий вечір, Родіоне Вікторович! Вибачте, що турбую, — намагалася говорити максимально діловим тоном, — але я якраз закінчила чорновий варіант начерків і розрахунки матеріалів по обʼєкту. Помітила, що вас сьогодні нема в офісі. Мені залишити їх на вашому столі чи…

— Ні, так не підійде, — перервав він мене. На задньому фоні чувся шум дороги й робота важкої техніки. — Я якраз закінчив огляд на об'єкті й збираюся їхати додому. Мені потрібні ці документи вже сьогодні, щоб підготувати правки до завтрашньої презентації.

— Ох... Ем, що тоді мені робити? Відправити проскановані файли вам на пошту?

— Ні, мені потрібні оригінали з твоїми ручними начерками, а ще підписаний кошторис від підрядників, який лежить у теці на моєму столі. Привези їх мені додому. Чекаю.

Родіон вимкнув дзвінок, а я розгублено подивилася на темний екран. Він справді щойно сказав, щоб я привезла документи йому додому? У голові одразу ж зʼявився спогад, як я була у нього минулого разу. Тоді ми надто тісно працювали разом. Але ж зараз мені не доведеться цього робити, чи не так? Я всього лише маю привезти йому всі свої креслення та документи.