Розділ 6

Я накинула на себе суху білу сорочку, відчуваючи, як мʼяка тканина торкнулася моєї шкіри. Тремтливими пальцями застібнула ґудзики та підійшла трохи ближче до дзеркала. Від мого легкого макіяжу залишилися лише брудні патьоки. Спершу я обережно витерла обличчя паперовими серветками, а тоді пальцями розчесала ледь підсушене рушником волосся.

Чомусь так сильно нервувала. Мені було трохи ніяково через те, що Родіон привів мене до себе в пентхаус. Я навіть не знала, що він живе окремо. Майя ніколи не казала мені про це. Здається, вона говорила, що вони житимуть у маєтку Вітовських після одруження. Кому тоді залишаться ці неймовірні апартаменти?

Я озирнулася довкола, дивуючись величині ванної кімнати. Вона була розкішною — з просторою душовою кабіною, овальною ванною біля панорамного вікна, двома раковинами та дорогезною темно-кам'яною плиткою на підлозі й стінах. М'яке, приховане підсвічування створювало розслаблену атмосферу. У Родіона, безперечно, відмінний смак.

Я опустила погляд на свої речі: блузка, спідниця та мереживна білизна лежали мокрою купою на стільниці біля раковини. Я обережно взяла їх у руки та знову оглянула ванну. Не могла ніяк збагнути, де тут можна посушити свої речі.

Мені було трохи соромно, але, набравшись сміливості, я злегка прочинила двері ванної й тихо покликала:

— Родіоне Вікторовичу?

Він зʼявився майже миттєво. Я непомітно оглянула його швидким поглядом, помічаючи, що він теж уже встиг перевдягнутися в сухі речі. Тепер на ньому були звичайні спортивні штани та чорна футболка, що вдало обтягувала його тіло, підкреслюючи мʼязи.

— Усе гаразд? — запитав він, так само ретельно ковзаючи своїм поглядом по моєму тілу.

Хоч і на мені була його велика сорочка, від такого гарячого погляду я почувалася повністю голою.

— Ем, я… Я не можу знайти, куди подіти мокрі речі, — ніяково відповіла я, пригортаючи до себе мокрий згорток одягу.

— Не хвилюйся, дай сюди, — спокійно сказав він, забираючи з моїх рук речі.

Я відчула, як мої щоки почервоніли від сорому, адже мій білий бюстгальтер лежав просто зверху. Родіон підійшов до суцільної дерев'яної панелі в стіні коридору й легким натиском відкрив приховані дверцята. За ними виявився технологічний блок із вмонтованою сучасною сушильною машиною. Він абсолютно природно, без жодного збентеження склав туди мої речі й натиснув кілька кнопок.

— За годину все буде сухим і теплим.

— Це чудово, — прошепотіла я.

— Ти, мабуть, голодна, — Родіон глянув на мене та тепло усміхнувся. — Ходімо пообідаємо, а потім візьмемося до роботи.

Я мовчки кивнула й зробила кілька кроків уперед. Він провів мене на кухню. Я помітила на столі пакети з місцевого ресторану. Родіон витягнув звідти запаковані готові страви, а я мовчки сіла на високий стілець.

— Не знав, що ти любиш, тож обрав і звичайні, і вегетаріанські позиції з меню, — заговорив він, розкладаючи на столі страви. — Це ресторан італійської кухні. Сподіваюся, тобі вона подобається.

— Так, це підходить, — сказала я, стримано усміхаючись. — Ви про всіх своїх працівників так турбуєтеся?

— Лише про тих, хто працює безпосередньо на мене, — відповів Родіон, глянувши мені в очі.

Я одразу опустила погляд униз і стиснула свої пальці від хвилювання.

— Я всього лише ваша стажистка, Родіоне Вікторовичу.

— Але дуже талановита і розумна стажистка, — сказав він, опускаючись на інший стілець. — Я серйозно, Камеліє. У тебе дуже великий потенціал.

Я не стрималася, і мої губи здригнулися в напівусмішці. Від батьків похвали неможливо було дочекатися, тож мене рідко хтось хвалив. Я й не очікувала, що Родіон так одразу помітить мій талант.

— І я залюбки допоможу тобі ще більше розкрити себе, — додав він.

— Дякую. Ви… — Я озирнулася довкола, не приховуючи свого захвату у погляді. — Ви самі працювали над інтерʼєром вашого пентхауса?

— Так, — відповів чоловік. — Тобі подобається?

Родіон з очікуванням глянув на мене, злегка примруживши свої темні очі. Я кивнула та усміхнулася ширше.

— Дуже. Я б теж хотіла щось схоже для себе.

Навіть не помітила, як замріяно це звучало з моїх вуст. Але це й було моєю мрією: вирватися нарешті з батьківського контролю, закохатися по-справжньому, створити свою сімʼю, розробити дизайн власного дому. Тільки я не була впевнена, що ці мрії коли-небудь стануть реальністю.

Родіон підсунув до мене тарілку, в якій була тепла паста з морепродуктами.

— Як давно ви тут живете? — поцікавилася я, куштуючи страву.

— Уже два роки, — відповів він.

— Майя ніколи не згадувала про це місце. Вона казала, що після одруження ви житимете у вашому батьківському маєтку.

Я помітила, як Родіон сильно стиснув виделку, колупаючись у своїй пасті. Він майже нічого не зʼїв, а те, куди зайшла ця тема з домом, йому, здається, не дуже сподобалося.

— Майя не знає про мій пентхаус, — неохоче відповів чоловік. — Батьки хочуть, щоб ми жили в родинному маєтку.

— А ви не хочете?

Родіон глянув на мене з якоюсь відвертою втомою в очах, наче йому взагалі нічого з цього не хотілося. Він видихнув та підсунув до мене ще миску.

— Ось, візьми салат! О, ще напої! Зовсім забув про це. Я наллю тобі соку.

Родіон підвівся, підійшов до холодильника та відкрив його. Раптом він озирнувся на мене та злегка підняв одну брову.

— Чи ти хочеш чогось міцнішого?

— О, ні! — різко заперечила я. — Мені не дозволяють пити.

— Точно…

Він кивнув та витягнув з холодильника сік. Чоловік налив склянку й підсунув до мене.

— Тобі ж двадцять, так? — запитав він.

— Угу.

— Ти вже достатньо доросла, щоб самостійно керувати своїм життям.

— Так, але… Мої батьки трохи суворі. Вони дуже люблять контролювати нас з сестрою. Інакше, можливо, я б і не була тут.

Родіон сперся руками до столу та зацікавлено схилив голову набік.

— Що ти маєш на увазі?

— Я б хотіла поїхати кудись, — зізналася я. — Можливо, спробувати себе в інший країні? Якнайдалі від цього… контролю.