Розділ 4

— Родіоне, оце так сюрприз! — Мама зустріла нас на порозі з широкою усмішкою. Вона перевела свій погляд на мене. — Камеліє? Ти хіба не мала повернутися з батьком?

— Він поїхав на важливу зустріч, — відповів замість мене Родіон. — А через те, що Камелія проходить стажування у моєму офісі, я вирішив підвезти її додому. Нам і так по дорозі.

У його офісі? Не в нього? Чомусь це звучало так, наче він не хотів зізнаватися моїй мамі, що буквально взяв мене під своє крило.

— Ти такий милий. Що ж, скажу Майї про твій прихід. Хай підготується. Камеліє, проведи нашого гостя до вітальні.

Я мовчки кивнула та махнула рукою в бік дверного прорізу. Родіон попрямував туди, а я зробила це слідом за ним.

Він підійшов до вікна та зосередився на вигляді, всунувши руки в кишені штанів. Я опустилася на диван, склавши руки на колінах. Мені чомусь було так ніяково через його присутність. Про що з ним узагалі говорити? Та й він, здається, не горів бажанням спілкуватися зі мною. Я відвернулася та знервовано потерла свою шию. Щось відбувалося… Щось таке, що матиме дуже погані наслідки. Я це передчувала.

Почулися кроки, і я помітила, що мама спустилася сходами.

— Майя зараз прийде, — заговорила вона милим тоном. — Камеліє, іди допоможи Марті на кухні. Накриєте вечерю на стіл.

Я втомлено видихнула. Цей перший день стажування викликав у мене чимало суперечливих емоцій та втому. Мені хотілося піднятися до себе та просто впасти на ліжко, але суворий погляд мами змусив мене підвестися.

— Ні, не треба! — раптом сказав Родіон, глянувши на мою матір. — Я надовго не затримаюся.

— Ну що ти, Родіоне? Ми будемо раді, якщо ти залишишся у нас на вечерю. Це важливо для Майї. Камеліє, чого ти стоїш? Іди працюй!

— Справді не…

Далі я не чула, що він говорив, бо довелося піти геть. У нашій сімʼї не було заведено перечити батькам, тож я слухняно увійшла до кухні.

— Камі, люба, — наша хатня робітниця тепло усміхнулася мені, — іди відпочинь, перевдягнися. Я сама все зроблю.

— Дякую, Марто, — засмучено сказала я, надіваючи на себе фартух поверх сукні. — Але мама вимагає, щоб усе було якнайшвидше готове. Просто зараз умовляє Родіона залишитися на вечерю.

— Це так мило, що він приїхав провідати Майю. Їй уже краще, тож вона з радістю зустріне його.

Я тихо мугикнула собі під ніс та взялася нарізати овочі на тарілку. Вже за кілька хвилин на тарілках стояли готові закуски, а Марта готувала стейки та пюре.

Гучні кроки привернули мою увагу. Я підняла погляд тоді, коли до кухні увійшла мама.

— Хутко накрийте стіл на терасі! — сухо наказала вона. — Родіон та Майя повечеряють там удвох. Камеліє, візьмеш ті нові тарілки, які ти привезла з Австрії. І не забудь про скатертину!

Вона пішла геть, а я розвʼязала фартух і підійшла до шафи, де лежали скатертини та був складений увесь посуд. Я витягнула важку красиву коробку, яку тягнула сюди за тисячі кілометрів. Відкривши кришку, опустила погляд на вишукані тарілки.

Це був посуд у стилі австрійського сецесіону — порцеляна з плавними, немов живими, рослинними візерунками та стриманою золотою окантовкою. Я купила його у Відні на антикварному ринку, піддавшись раптовому імпульсу. Він зачарував мене з першого погляду й здавався ідеальним для романтичної вечері з коханою людиною. Не думала, що ця вечеря буде для моєї сестри.

— Не засмучуйся, — сказала наді мною Марта, співчутливо стиснувши губи.

— Усе гаразд, — запевнила я та спробувала усміхнутися. — Піду підготую все, щоб мама не злилася.

Я схопила скатертину, кинула її в коробку та підвелася. На терасі було прохолодно, але мʼяке світло ліхтарів додавало приємної атмосфери. Я розстелила на стіл скатертину та раптом помітила якийсь рух.

— Вибач, завдав тобі клопоту. — Родіон вийшов на терасу й зупинився зовсім поруч.

— Це пусте, — я старалася, щоб мій голос звучав нейтрально.

Я потягнулася до коробки та витягнула звідти тарілки. Родіон підійшов на крок ближче. Його уважний погляд ковзнув по порцеляні, і він легенько підняв одну з тарілок за край, роздивляючись візерунок.

— Це віденський сецесіон? — запитав чоловік. — Початок двадцятого століття або дуже якісна реплікація. Плавні лінії, характерний орнамент... Вау! Дуже незвичні тарілки. Звідки вони в тебе?

Я завмерла від здивування, дивлячись на нього великими очима. Гадки не мала, що він розбирається навіть у таких тонкощах декоративно-прикладного мистецтва.

— Я привезла їх з Австрії, — тихо відповіла та потягнулася рукою, щоб забрати тарілку й поставити її на місце.

— Сама привезла цілу коробку посуду? — Родіон злегка усміхнувся, піднявши погляд до моїх очей.

— Вони... просто дуже мені сподобалися, — я ніяково знизала плечима.

Раптом наші пальці випадково зіткнулися на гладкій поверхні порцеляни.

Мене мов струмом вдарило. Гарячий імпульс пробіг від кінчиків пальців прямо до серця, змушуючи його прискоритися. Родіон не поспішав відпускати тарілку. Його погляд, здається, потемнів, а мені чомусь стало важко дихати.

У повітрі між нами зависла дивна магнетична напруга, моє тіло несвідомо потягнулося до нього.

— Родіоне! — радісний голос Майї обірвав цей момент.

Я різко висмикнула тарілку з його руки та поклала її на стіл, опустивши погляд униз. Родіон відскочив від мене так швидко, наче обпікся.

На терасу вийшла усміхнена Майя в легкій шовковій сукні. На її обличчі був ніжний макіяж, а волосся охайними хвилями розсипалося по спині.

Вона кинулася Родіону на шию, міцно обіймаючи його.

— Я дуже рада, що ти приїхав! Це такий чудовий сюрприз! — щебетала вона, притискаючись до нього.

Родіон злегка обійняв її у відповідь. На його обличчі зʼявилася натягнула усмішка. Він на коротку секунду повернув голову до мене, але я одразу ж відвела погляд.

— Я пообіцяв твоїй мамі, що провідаю тебе, — спокійно відповів чоловік, легко виштовхуючи Майю зі своїх обіймів. — Як ти почуваєшся?