Розділ 3

— Не стій. Сідай! — Родіон показав рукою на вільний стілець біля його робочого стола.

Я увійшла вглиб кабінету начальника та швиденько озирнулася довкола. Тут були білі стіни та стильні чорні меблі. Чоловік опустився на своє крісло та ввімкнув компʼютер. Я максимально тихо сіла на стілець і стиснула свої пальці на колінах. Чомусь так нервувала.

— Отже, ти плануєш працювати у сфері архітектури та дизайну?

— Так, я закінчила коледж в Австрії.

Родіон кивнув та почав клацати щось по клавіатурі.

— Можу показати вам свої роботи та проєкти, щоб ви оцінили.

— Так, можеш надіслати мені на пошту, — сказав він. — І заодно залиш свої контакти. Я відправлю тобі всі матеріали щодо нашого нового проєкту.

Я здивовано подивилася на нього та розгублено покліпала очима.

— Ви плануєте долучити мене до свого нового проєкту?

Родіон відірвав погляд від компʼютера й уважно глянув мені в очі.

— Щось не так?

— Ні, все так. Я просто не думала, що ви одразу ж доручите мені таку важливу справу.

— Ну, ти ж не сама працюватимеш над цим.

— А з ким? — поцікавилася я. — Тобто… У нас буде велика команда?

— Ти… і я, — відповів Родіон. — Це дуже важливий проєкт, тож я взявся за нього особисто. Але у мене багато іншої роботи, тому мені не завадить помічник. Гадаю, ти чудово підходиш.

— Ви ж іще навіть не бачили моїх робіт.

Родіон нічого не сказав на це, наче йому було все одно. Можливо, ніякий помічник насправді не потрібен?

— Це чудовий проєкт, Камеліє, — додав він. — У майбутньому ти пишатимешся тим, що працювала над ним зі мною.

— Гаразд, — мовила я та злегка усміхнулася. — То з чого починати?

— Я покажу тобі твій кабінет.

Родіон підвівся, а я зробила це слідом за ним. Він попрямував до дверей та відчинив їх, пропускаючи мене вперед.

— У вас дуже гарний офіс, — сказала я, коли ми крокували коридором.

— Ми три місяці тому повністю оновили його.

— Мені подобається.

Ми пройшли повз офісні столи, за якими працювали інші робітники. Між столами були перегородки, тож вони могли виконувати свої завдання, не заважаючи одне одному. Я очікувала, що Родіон надасть мені одне з таких місць, але раптом він зупинився біля скляних дверей. Чоловік відчинив їх та махнув рукою, щоб я увійшла всередину.

— Вау! — вирвалося з мене.

Кабінет був сучасний, просторий і, як мені здалося, досі незайманий. Мабуть, до мене тут ніхто не працював.

— Це буде твій кабінет! — сказав Родіон. — Тут достатньо великий стіл, щоб ти могла креслити. Ну і закритий простір, ніхто не заважатиме.

Я обережно поклала свою сумочку на білосніжний стіл, на якому не було жодної подряпини. Новенький компʼютер, позаду велика шафа, де можна зберігати матеріали, креслення та особисті речі.

— На цьому комп'ютері збережена моя електронна пошта. Надішлеш туди свої роботи, а я натомість відправлю тобі усі матеріали щодо нашого проєкту. Це поки початковий етап, але після перевірки обʼєкту ми зможемо взятися за план і дизайн.

— Добре, Родіоне Вікторовичу.

Я стримано усміхнулася йому, а він коротко кивнув та вийшов в кабінету, залишаючи мене наодинці. Я видихнула, обійшла приміщення, а тоді сіла на зручне шкіряне крісло. Мене здивувало, що він ось так віддав мені новенький кабінет. Я ж звичайна стажистка! Ну і ще сестра його нареченої. Можливо, тому він усе це робить для мене? Щоб потішити Майю… Від цієї думки мені стало чомусь неприємно.

Я похитала головою та ввімкнула компʼютер. Одразу ж увійшла у свою пошту та надіслала Родіону свої навчальні проєкти.

Уже за кілька хвилин на екрані з'явився новий лист від нього з прикріпленими файлами.

У темі листа коротко писало: «Проєкт: Заміський рекреаційний комплекс «Levada».

Я відкрила перший файл. Очі одразу розбіглися від обсягу інформації. Це був масштабний, неймовірно амбітний проєкт — забудова елітного котеджного містечка на п'ятнадцяти гектарах горбистої місцевості біля соснового лісу.

Я гортала паспорт об'єкта, топографічні карти, початкові геологічні та ґрунтові дослідження, та перші ескізи. Об'єкт був складним, адже перепади висот та складні ґрунти вимагали особливого типу фундаменту. Основна задача полягала в тому, щоб гармонійно вписати сучасні вілли в рельєф, зберігши ліс.

Це була складна, обʼємна та водночас дуже цікава робота. До сьогодні я могла тільки мріяти про те, щоб працювати над таким проєктом. Упевнена, він буде дуже успішним.

Я настільки занурилася у вивчення креслень, аналізуючи висотні позначки та план зон, що зовсім втратила лік часу. Світло за вікном почало повільно тьмяніти, заливаючи мій новенький кабінет м'якими вечірніми сутінками.

Тихий стукіт у двері змусив мене здригнутися й відірвати очі від монітора.

Двері відчинилися, і я помітила на порозі Родіона. Його піджак був перекинутий через передпліччя, а рукави білої сорочки — засукані аж до ліктів.

— Бачу, ти зачиталася, — усміхнувся він. — Уже скоро кінець робочого дня.

— Справді? — здивувалася я. — Ох, тут так багато інформації. Цей ваш проєкт «Levada»... Він просто дивовижний! Я захопилася паспортом об'єкта та геологічними звітами.

Усмішка на його обличчі стала ще ширшою, а в очах спалахнув зацікавлений вогник.

— Більшість дизайнерів лякаються однієї лише геодезії та аналізу ґрунтів. Їм більше подобається одразу переходити до розробки проєкту.

— Це ж база, — сказала я та знизала плечима. — Без розуміння геоморфології ділянки ми не зможемо правильно посадити будинки й розробити дизайн, який не зруйнує ландшафт.

— Приємно вражений, Камеліє. Що ж, думаю, на сьогодні для тебе роботи достатньо. Вимикай комп'ютер. Я підвезу тебе додому.

— Що? — розгубилася я.

— Я підвезу тебе, — повторив він.

Мої щоки чомусь вкрилися румʼянцем, а всередині зʼявилося якесь дивне хвилювання.

— У цьому нема потреби, — заперечила я. — Краще поїду з батьком, якщо він ще в офісі.

— Він поїхав годину тому на зустріч з підрядниками.