Розділ 2

— Родіоне, — з усмішкою звернулася мама до чоловіка, а я поспіхом сховала келих за своєю спиною, — рада тебе бачити. Здається, ти впізнав нашу молодшу доньку, Камелію.

Він перевів розгублений погляд з моєї мами на мене. Мені здалося, що він аж дар мови втратив від здивування.

— О, ем… Так! Звісно, впізнав, — на його обличчі зʼявилася натягнута посмішка. — Ми якраз… говорили про Майю.

Я опустила погляд униз, відчуваючи якийсь дивний сором. Ми нічого не робили, але чомусь це здавалося таким, наче мама спіймала нас на гарячому.

— Ох, вона захворіла, — сказала вона. — На жаль, не змогла прийти. Може, ти якось навідаєшся до нас? Майя була б рада тебе побачити.

— Звичайно, — погодився він. — Як тільки знайду вільну хвилину, то одразу ж провідаю Майю.

Це звучало так, наче його примушували до цього. А може, мені просто хотілося, щоб усе було так? Моє серце на мить стиснулося, і я сильно прикусила нижню губу. Що зі мною відбувається, чорт забирай?

— Камеліє, — мама подивилася на мене, — тобі час повернуся до зали. Батько хоче тебе з деким познайомити.

З черговим старим багатієм, який з легкістю може стати кандидатом на мого нареченого? Я зціпила зуби та мовчки кивнула.

— Зараз прийду, — стримано сказала, стискаючи келих за спиною.

Якщо мама помітить, то мені буде непереливки. Я почала рухати стопою, підтягуючи ногу до себе.

— Ти йди, мамо. У мене ремінець розстібнувся. Я поправлю та одразу ж наздожену тебе.

Вона стиснула губи, стримуючи невдоволення. Але тут був Родіон, тож вона усміхнулася йому, кажучи на прощання:

— Чекатимемо тебе в нас.

Мама попрямувала до виходу з тераси, а я непомітно поставила келих на камʼяний виступ поручнів.

Як тільки мама зникла, Родіон шумно видихнув, запускаючи пальці собі у волосся.

— Чорт, Камі… — прошепотів він. — Вибач, я… Я справді не впізнав тебе.

— Нічого, — сказала я, знизуючи плечима. — Я теж не одразу впізнала вас. Все-таки за останні три роки я рідко бувала вдома. Мені навіть не вдалося потрапити на ваші з Майєю заручини.

Він дивився на мене так, наче досі не міг повірити. В його очах змішалося здивування та щось дуже гаряче, від чого моя шкіра почала покриватися сиротами. Чоловік, який щойно відверто фліртував зі мною, за кілька місяців мав стати моїм зятем. Від цієї думки ставало водночас страшно і... солодко. Він повільно пройшовся поглядом по моєму тілу та похитав головою.

— Ти просто так… змінилася.

Мені здалося, що в його голосі були нотки якогось засмучення. Ніби його засмутило те, ким я виявилася насправді.

— Мені час іти, — прошепотіла я, тримаючи на обличчя ввічливу посмішку. — Приємно було зустріти вас тут, Родіоне. Гарного вам вечора. Бувайте!

Я зробила крок уперед, і раптом відстань між нами стала настільки короткою, що мої легені знову наповнилися приємним ароматом чоловічих парфумів. Через дивне хвилювання, моя нога на підборах хитнулася якраз у той момент, коли я проходила повз нього. Він уважно дивився на мій профіль і зробив глибокий вдих, вдихаючи запах мого волосся. Мої пальці злегка затремтіли, і я ненароком торкнулася ними його долоні.

Його гаряча шкіра обпекла мої пальці. Я відчула, як Родіон напружився всім тілом, завмираючи.

— До зустрічі, Камеліє, — прошепотів він ледь чутно.

Я поспішила до виходу, наказуючи собі не озиратися. Але весь шлях я кожною клітинкою свого тіла відчувала, як він проводжає мене своїм палким уважним поглядом.

Решту вечора я лише й робила те, що усміхалася та кивала головою на все, що говорили батьки. Родіона я більше не бачила, але його погляд, голос та запах, здавалося, впеклися в мою шкіру.

Я не змогла викинути його з голови, навіть коли повернулася додому. Чому він узагалі підійшов до мене та дивився так зацікавлено? Він же заручений з моєю сестрою! А якщо Родіон — звичайний бабій, який не пропускає жодної спідниці? Я починала хвилюватися за сестру.

Думала поговорити з нею про це просто зараз, але коли я заглянула до неї в кімнату, то вона вже міцно спала, закутавшись у ковдру.

Гаразд… Поговорю з нею іншим разом.

Наступного ранку я спустилася до їдальні вже зібраною на свій перший день стажування. Батько сидів за столом, переглядаючи щось у планшеті. Він навіть не глянув на мене, коли заговорив:

— До офісу поїдеш зі мною, але стажування проходитимеш у Вітовських.

— Що? — розгублено спитала я. — Ти ж казав, що я стажуватимуся в нашій компанії.

— Камеліє, — батько нарешті глянув на мене, — після одруження Родіона та Майї, наші компанії обʼєднаються, але ми вже зараз працюємо над партнерством. До того ж ми займаємося будівництвом та інженерією. А компанія Вітовських спеціалізується на архітектурі та дизайні. Тобі доречніше буде стажуватися у них. Я вже про все домовився. Ось!

Батько підсунув до мене якийсь документ, а я розгублено взяла його в руки.

— Це лист-запрошення на стажування. Там указано ім'я керівника вашого відділу — головного дизайнера Павла Коса. Прийдеш, віддаси документ і почнеш роботу.

— Гаразд, — пошепки погодилася, бо навіть не сміла сперечатися.

Офіси обох компаній знаходилися в одному бізнес-центрі, але в різних відділах, тож як тільки ми з батьком увійшли до будівлі, я одразу ж піднялася до офісу Вітовських.

Всередині було дивне хвилювання, адже я прекрасно знала, що зараз компанією керує Родіон. Чи побачу я його сьогодні? Сподівалась, що ні. Так точно буде краще, бо після вчорашнього вечора у мене закралися певні думки щодо нього.

Я зупинилася біля кабінету головного дизайнера. Зробивши глибокий вдих, постукала у двері.

— Так, заходьте! — почувся чоловічий голос зсередини.

Я зайшла всередину, помічаючи за великим робочим столом чоловіка. На вигляд йому було близько сорока. Він відірвав погляд від свого компʼютера та уважно оглянув мене з ніг до голови. Від цього погляду мені чомусь захотілося більше стягнути свою чорну сукню вниз.

— Вітаю! — сказала я, широко всміхаючись. — Я Камелія Завадська. Мене відправили до вас на стажування.