Розділ 1

Три роки тому

— Як ти почуваєшся? — спитала я, зазираючи в кімнату сестри.

Вона кашлянула, визираючи з-під ковдри. Її щоки були червоними, вологі світлі пасма прилипли до чола та потилиці.

— Я принесла тобі суп. Ти сьогодні нічого не їла.

— У мене зовсім нема апетиту, — сказала Майя, поклавши долоню на чоло. — Треба ж було так захворіти. Добре, що ти нарешті повернулася.

Я усміхнулася та поклала тацю з їжею на тумбочку поряд з ліжком. Три довгих роки я провела в закритому дівочому пансіонаті-коледжі мистецтв в Австрії, куди батько відправив мене під приводом «найкращої освіти». Насправді це все було для того, щоб просто тримати під своїм повним, тотальним контролем. Там, серед суворих правил, нескінченних занять із живопису, архітектури та дизайну, я була майже ізольована від світу. Мені іноді вдавалося приїжджати додому, але зазвичай лише на канікули. Я навіть не змогла приїхати на заручини сестри через екзамени.

— Тато сказав, що відправить мене на стажування в компанію, — сказала я, опускаючись на ліжко поряд з сестрою. — Тож тепер я завжди буду вдома.

Майя зітхнула та міцно обійняла мене.

— Навіть не знаю, чи це на краще.

— Повір, це точно краще, ніж жити в пансіонаті, де слідкують за кожним твоїм кроком.

Сестра співчутливо стиснула губи. Їй у цьому плані пощастило. Батько вже давно домовився про те, що вона вийде заміж за Родіона Вітовського — сина його майбутнього партнера. Того чоловіка я памʼятала лише зі своїх підліткових спогадів. Батьки іноді брали нас з собою на різні світські заходи. Але тоді я старанно намагалася бути невидимкою та не привертати до себе уваги. Та зі слів Майї, Родіон добре до неї ставиться. До того ж вона наче не проти вийти за нього. Я сподівалася, що в неї все вийде з ним.

— Камеліє, — у дверях почувся голос матері, — чому ти досі сидиш тут? Тобі час збиратися.

— Куди? — розгублено спитала я.

— Нас запросили на благодійний вечір. Майя не зможе піти через свій стан, тому ти йдеш з нами.

— Але ж…

— Не сперечайся. І вдягни ту сукню, яку я тобі купила минулого тижня.

Я мовчки кивнула, не сміючи більше перечити. Батькам треба показати свій статус, а я була нічим більшим, ніж красива обгортка.

До того ж мені вже двадцять. Як тільки Майю видадуть заміж, батько почне підбирати для мене нареченого. Якщо вже не почав…

Я поправила вузьку чорну сукню, що наче друга шкіра обтискала моє тіло, підкреслюючи талію та округлі стегна. Глибоке декольте надто сильно відкривало мої груди, а розріз з правого боку виставляв голу ногу. Я нанесла на шкіру лосьйон з блискітками, через що моє тіло здавалося засмаглим та блискучим. Своє темне волосся я залишила розпущеним, а макіяж зробила з акцентом на очі. Підвівши губи нюдовою помадою, я сховала тюбик у маленьку сумочку. В кінці нанесла на шию парфуми, а тоді взула золотисті босоніжки на високих підборах. Я скривилася та втомлено зітхнула, передчуваючи, як важко мені буде витримати у них весь вечір.

Різкий стукіт у двері змусив мене здригнутися від несподіванки.

— Ми виїжджаємо за десять хвилин, — голосно повідомила мама. — Чекаємо тебе внизу. Не запізнюйся.

Я востаннє глянула на себе в дзеркало, швидко поправила волосся та попрямувала до виходу. Як тільки вийшла на вулицю, то відчула легке тремтіння від прохолодного вітру.

— Маєш розкішний вигляд, — сказала мама, уважно оглянувши мене з ніг до голови. — Сподіваюся, хтось важливий теж це оцінить.

Я насупилася. Чому вона так каже? Невже вона збирається підсунути мене комусь?

— Чого стоїш? Сідай! — Тато підштовхнув мене до автомобіля. — Ми вже запізнюємося.

Я швидко залізла всередину та спробувала підтягнути низ сукні так, щоб прикрити голе праве стегно. Після всіх тих обмежень у пансіонаті, мене починав бентежити мій вигляд. Але мама сама купила цю сукню та сказала мені надіти її.

Ми ввійшли до зали, і я на мить зажмурилася від яскравого світла велетенських кришталевих люстр. Благодійний вечір уже був у розпалі, а повітря здавалося важким від змішаних ароматів дорогих парфумів, ігристого вина та фальшивих посмішок.

— Тримай спину рівно, — суворо сказала поруч мама. — Ми тут не для того, щоб ховатися. Посміхайся.

Я натягнула на обличчя механічну посмішку та попрямувала слідом за батьками. Вони віталися з іншими гостями, усміхалися, а я стояла біля них наче додатковий аксесуар. Мої високі підбори та надто відвертий розріз сукні змушували мене постійно напружуватися. Я відчувала на собі оцінювальні, інколи надто відверті погляди старших чоловіків, і від цього по шкірі пробігав неприємний мороз.

— О, Завадський! — до нас підійшов старший чоловік з келихом віскі. Його погляд миттєво ковзнув по моїй відкритій нозі та декольте, затримавшись там на кілька секунд. — Яка чарівна супутниця. Твоя старша донька?

— Ні, це моя молодша, Камелія, — відповів батько і злегка підштовхнув мене уперед, ніби демонструючи дорогий трофей. — Нещодавно повернулася з Австрії. Ми відправили її туди на навчання.

— Дуже приємно, Камеліє, — сказав чоловік.

Він підняв мою руку і притиснувся губами до долоні. Шкіра почала поколювати від його колючих вусів та неприємного дотику.

У мене всередині все перевернулося від огиди, але я лише вимушено посміхнулася та акуратно забрала руку.

Після нього було ще кілька чоловіків, з якими мене познайомили батьки. Уся ця фальшива атмосфера починала душити, тож я прошепотіла мамі, що мені потрібно до вбиральні та вийшла у коридор.

Ноги повели мене до великих дверей, що виходили на терасу. Я непомітно проскочила туди та глибоко вдихнула прохолодне повітря. Свіжий нічний вітер миттєво торкнувся моїх відкритих плечей, змушуючи приємно здригнутися.

Я побачила крихітний куточок біля камʼяних билець, де нікого не було, тож попрямувала туди. Тільки коли залишилася наодинці з собою, нарешті змогла розслабитися. Я заплющила очі, дозволяючи прохолодному вітру бити мені в обличчя. Не знаю, скільки стояла так, але мою увагу привернули тихі кроки.