16. Олександра

Після сеансу масажу вже минуло трохи часу, але я все ніяк не могла заспокоїтися, ноги в мене аж трохи тремтіли, і серце продовжувало битися швидко. Я злилася на себе, що так реагую на Андрія. Треба було не забувати, що він мій ворог, а в мене перед очима досі стояли його рельєфні м’язи…

Коли прийшло нове повідомлення, я побачила, що Роман, вірніше “Лара” прислав мені якісь файли, я здогадувалася, що це було щось, що стосувалося мого розслідування. Але відкривати їх зараз було ризиковано, ще й Андрій якось так глянув, раптом він щось підозрює? 

— Що, той хахаль з ресторану пише? — запитав він похмуро, рушаючи прямо до мене. 

— Це моя подруга, — сказала я безтурботним тоном. І відразу заховала телефон від гріха подалі, ще не вистачало, щоб він узяв його і став перевіряти мої листування… — Запрошує мене до себе в гості…

— В гості? Коли? — продовжив допит Андрій. 

— На наступні вихідні, — довелося викручуватись мені. — Відпустиш?

— Ну це ж не з ночівлею? — запитав він з підозрою в голосі. 

— Авжеж, ні, просто посидимо, попліткуємо про спільних знайомих… Ну як усі дівчата роблять…

— Добре, — кивнув він. — Я ж не замикаю тебе в будинку. Але той мужик… Більше не хочу тебе з ним бачити. Ти ж не підеш більше з ним на побачення?

 — “Більше не хочеш бачити”? — перепитала я. — А хіба ти нас бачив?

— Це взагалі така фігура мови! — буркнув Андрій якось надто поспішно. — В сенсі, що не хочу, щоб ти з ним кудись ще ходила! 

 — Добре, не буду нікуди ходити з Владом, — я усміхнулась, мені подобалося, що я змусила його втратити рівновагу. Хоча перед цим він так само вивів з рівноваги мене. Хоч би не надто загратися… — Піду, мабуть, вкладати Настю спати? Вже пора…

— Так, добре, — погодився Андрій. — Вклади… А то вона загралась в ті ігри. 

Я кивнула і пішла в напрямку кімнати Насті. Коли вже взялася за ручку дверей, озирнулась і побачила, що Андрій досі стоїть на тому ж місці і дивиться на мене. Але як тільки він побачив, що я дивлюся в його бік, тут же відвернувся і сховався у своїй кімнаті…

***

Коли мала заснула, я пішла до себе, замкнула двері і відкрила листування з Романом. Він спершу скинув якийсь файл, а в наступному повідомленні написав: 

"Прикинь, того чувака дійсно зробили банкрутом в той вечір, коли ви туди їздили. Ну, коли ота кров полилась зі стелі! Всі гроші були переведені з усіх рахунків через купу прокладок так, що нового кінцевого бенефіціара не відслідкувати! Всі докази прикріпляю, може тобі буде цікаво подивитись. Зверни особливу увагу на час. Це сталось хвилина в хвилину, коли почалась паніка в будівлі!"

“Це дуже цікаво, — відповіла я.  — А ще такі випадки були у нас в Україні? Мені хочеться простежити, чи Андрій був присутній на інших подібних заходах…”

"Ми не перевіряли так детально, але треба розуміти, що ті люди могли і поприбирати сліди всього. Це вже про власників рахунків кажу. Багато з них мають готівку і золото і не хотіли б розповсюджуватись про втрату активів в банках. Тож навряд ми так просто побачимо наслідки. Та і сам Андрій теж може підчищати за собою. Ну не особисто… Нам просто пощастило, що ми слідкували за всім хвилина в хвилину цього разу". 

“Тоді буду чекати, чи не запросить він мене ще кудись… Ну і, можливо, понишпорю в нього в компі, коли його не буде вдома… Правда, в кабінеті є камери, і я не в курсі, де вони заховані…”

"Там всюди камери, тобі не варто так ризикувати. Навіть не думай. Коли буде треба, в самому кінці операції, ми все провернемо, щоб його прищучити. Але не зараз, зараз рано. Зараз ти можеш більше почути і побачити, якщо не викликатимеш ніяких підозр." 

“Добре, буду поводитися дуже обережно. і ці повідоилення видалю. Напиши мені зараз щось нейтральне, запроси до себе в гості на вихідних, бо я таке сказала Андрію про твоє повідомлені. ОК?”

"Ок, зараз все буде. Тоді до зустрічі на вихідних", — написав він і додав веселий підморгуючий смайлик…

Гортайте далі, там продовження --------->