12. Олександра

Для мене не було секретом, що Влад до мене небайдужий. Хоча я й не відчувала до нього нічого, окрім дружної приязні. трохи пофліртувати не завадить (якщо Андрій попросив когось постежити за мною, у чому я не сумнівалась). Тоді вся увага шпигунів буде зосереджена на Владові, і вони не помітять, що я, вийшовши “попудрити носика”, зустрінусь із кимось ще. 

 — Я тут знайшов наші фото з універу, такі прикольні, хочеш подивитися? — запитав Влад, і я підсунулася ближче та зазирнула в його телефон. 

 — Ти був такий кумедний з тією зачіскою, — я усміхнулася. 

— А ти завжди була красунею, найкращою! Ти була моїм першим серйозним коханням, — він усміхнувся.

 — Це накладає на мене відповідальність, — сказала я. —  А що з твоєю дівчиною, здається, її Аня звуть? Ви не посварилися?

— Ми давно розійшлись, — він махнув рукою. — У нас різні погляди на життя. 

 — О, співчуваю, — я похитала головою.  —  Це серйозно. Для міцних стосунків важливо, щоб обоє дивилися в одному напрямку, як кажуть…

 — А ти  досі сама? Нікого не зустріла після….? — він замовк. 

 — Ні, — коротко відповіла я. — Не знаю взагалі, чи колись буду готова до нових стосунків. Це все якось так вплинуло на мене, що тепер я боюся надто зближуватися з кимось…

— Але все ж самій теж бути важко, — він торкнувся моєї долоні кінчиками пальців і зазирнув мені в очі. 

 — Мабуть… Проте мені зараз нормально. Немає часу на рефлексії, я влаштувалася на нову роботу, то тепер постійно в русі…

— Ти змінила роботу? Ну хоча після того, що трапилось… Певно, це логічно, — він зітхнув. — І чим займаєшся зараз?

 — Працюю нянею. як не дивно, — я відпила ковток вина.  — У однієї цікавої маленької дівчинки.  Правда, тато в неї своєрідний… Але ми нібито знаходимо спільну мову. 

— Він що, не одружений? І ти? Нянею? Це якось неочікувано… — здивувався він. — Хіба ти не мріяла займатись вивчанням психологією дорослих, як за освітою? 

 — Ну, тут гарно платять, а курс дитячої психології ми ж теж проходили в універі… Так, мій роботодавець  вдівець, його дружина загинула. Але він весь час на роботі… Дуже зайнятий чоловік!  — я злегка закотила очі догори. 

Потім поглянула на годинник і побачила, що вже підійшов час нашої зустрічі з Романом. 

 — Ой, Владе, я відійду на хвилинку попудрити носика, скоро повернусь, — сказала своєму співрозмовнику. 

— Добре, авжеж, — він кивнув. 

Я встала з-за столика і пішла в напрямку вбиральні. Там, у місці, де не було камер, я звернула і опинилася поблизу однієї з закритих кабінок, відразу увійшла досередини. Рома уже був там. 

 — Привіт. — сказала я. — У мене дуже мало часу, тож розповім про головне…

Я розповіла про ту вечірку, на якій ми були з Андрієм, і про те, як з рахунків господаря вечірки знялися кошти, а всіх гостей облили кров’ю.

 — Мені здалося, що Андрій знав, що все це має відбутися, — підсумувала я. — Перед вечіркою він натякнув, що там буде якесь “шоу”, а ще забрав мене з зали на терасу. певно, щоб ми не потрапили під той кривавий “душ”... Але чи він безпосередньо те все організував — я поки не в курсі… Буду стежити за ним далі…

— Ого, ти багато побачила. Диво, що він дозволив тобі це все побачити, — відповів він замислено. — Чому він це зробив, тим паче, так рано? Думаєш, це дійсно було співпадіння, що його компаньйонка відмовилась?

 — Хтозна… — замислилась я. — Може, це була якась перевірка для мене? 

— Але нащо він тебе перевіряв? І що хотів побачити? До речі, він приставав до тебе? Ти доволі красива, я не здивуюсь, якщо він буде залицятись.

 — Ну, намагався приставати, але я викрутилась, — я усміхнулась. — Він дуже трепетно ставиться до доньки, от на цьому я й зіграла. Типу, якщо мені доведеться піти, у Насті знову буде стрес….

— Яка ти безсердечна, — усміхнувся Рома. — Хоча, той покидьок заслужив. І він, і його родина теж.

 — Ну, дитина все ж ні в чому не винна… Вона й так травмована, в неї загинула мати… А от самого Андрія мені не шкода. Якщо його посадять, я буду рада. 

Цієї миті мені здалося, що хтось іде прямо до нашої кабінки, силует здався знайомим…

Гортайте далі, там продовження --------->