7.1

Минає три місяці від того страшного, кривавого вечора в напівтемній мансарді.

Ті три місяці перетворилися для мене на суцільну, нескінченну боротьбу за кожен подих мого сина. Я назвала його Ейденом. Мій маленький, крихкий комочок життя з дивно темними, майже чорними очима й тонкою, прозорою шкірою, крізь яку просвічувалися крихітні блакитні вени.

Я пещу його, не випускаю з рук, годую й грію власним тілом, але з кожним днем моє цілительське чуття б’є в тривожні дзвони. З Ейденом щось не так.

Він надто тихий. Він майже не плаче — лише тихо, болісно крехче. Його тіло росте дуже повільно, а коли я заплющую очі й спрямовую промінь своєї цілительської магії в його ауру, мене охоплює холодний жах. Його магічна енергія — дика, потужна, успадкована від вищого перевертня — вирує, як запертий у тісній клітці шторм. Вона не знаходить виходу, гальмує його фізичний розвиток і буквально випалює його крихітні судини зсередини.

Я намагаюся вирівняти його біополя. Я прикладаю трав'яні компреси, заварюю м'які заспокійливі збори для себе, щоб передати їх із молоком, молюся всім відомим богам, але моїх сил цілительки-людини просто не вистачає. Моя магія занадто слабка, щоб угамувати вовчий шторм, який розриває дитину зсередини.

Коли Ейден укотре заходиться від беззвучного судомного плачу, а його ручки стають крижаними, я не витримую. Страх втратити його переважає будь-який остерігальний інстинкт і страх бути спійманою.

Загорнувши малюка в кілька шарів теплих ковдр, я натягую глибокий каптур і виходжу в місто.

Мій шлях лежить до Академії Цілительства — туди, де я колись була однією з найкращих учениць. Я не можу йти до офіційного лазарету, але в мене залишилася одна людина, якій я довіряла понад усе. Професор Ерік — старий, буркотливий, але геніальний знавець техномагічних аномалій та магічних патологій новонароджених.

Я прослизаю через службовий вхід до його приватної лабораторії пізно ввечері, коли будівля вже порожніє.

— Професоре... — тихо кличу я, ступаючи в напівтемне приміщення, просочене запахом озону, сушених трав і розпеченого кришталю.

Сивий чоловік у заляпаному зіллям фартуху підводить голову від мікроскопа, примружується через товсті лінзи окулярів і раптом застигає.

— Селін?.. — його голос зривається на шепіт. — Боги мої, дівчинко... Тебе ж шукає вся гвардія Двору! Про тебе такі жахіття пишуть у газетах...

— Це все брехня, професоре, благаю вас! — я підбігаю до його столу й зі сльозами на очах розгортаю ковдру, показуючи бліде обличчя Ейдена. — Мені не потрібне виправдання. Мені потрібна допомога. Подивіться на мого сина. З ним щось коїться. Я не можу полагодити його ауру...

Професор Ерік довго й суворо дивиться на мене, а потім його погляд пом'якшується. Він важко зітхає, замикає двері лабораторії на засув і підходить до нас.

Він дістає складний цілительський артефакт — кришталеву сферичну лінзу з латунними кільцями — і повільно проводить нею над тільцем Ейдена. Сфера спалахує тривожним, пульсуючим багряним світлом. Ерік хмуриться дедалі дужче, перевіряє показники, знову й знову вимірює рівень магічного тиску.

Його мовчання триває вічність і розриває мені серце.

— Дівчинко моя... — нарешті тихо каже він, опускаючи лінзу й дивлячись на мене з глибоким жалем. — У твоєї дитини важкий магічний резонанс. Кров вищого перевертня в людському тілі без вовчої форми створила внутрішній бар'єр. Його магія прокинулася занадто рано і з дикою силою. Вона гальмує його фізичний ріст. Якщо нічого не зробити... його власне джерело просто спалить його серце до того, як йому виповниться рік.

— Ні... — я міцніше притискаю Ейдена до грудей, відчуваючи, як ноги стають ватними. — Професоре, ви ж знаєте ліки! Ви ж можете щось приготувати!

— Трави й звичайні настоянки тут безсилі, Селін, — гірко каже Ерік, качаючи головою. — Тут потрібна постійна, м'яка фільтрація аури. Його тілу потрібні спеціальні стабілізуючі артефакти. Стародавні кристали-поглиначі із заземленням, які надягають як браслети й підбирають під індивідуальну частоту малюка. Вони пригнічуватимуть надлишок сили й дадуть його тілу можливість рости.

— Де їх узяти?! Я дістану!

— Вони коштують колосальних грошей, Селін, — виголошує професор свій вирок, і кожне слово лунає як удар молота. — Це рідкісна техномагічна робота Майстрів Гірського Кряжу. Один такий комплект коштує стільки, скільки ти не заробиш прибиральницею за десять життів. Кілька тисяч золотих кронів. У тебе є такі гроші?

Я застигаю. Декілька тисяч золотих. У моїй кишені лежить лише кілька мідних монет, яких завтра не вистачить навіть на нормальний обід.

— Якщо ти не знайдеш артефакти протягом двох місяців... — професор сумно опускає очі на малюка, — його організм почне руйнуватися безворотно.