5 Отруйні союзники

Карета підстрибує на вибоїнах, і кожен поштовх віддається різким, пекучим болем у моїх обпечених долонях. Я сиджу на жорсткій дерев’яній лаві, спершись потилицею об холодну загратовану стінку, і важко дихаю. Залізо кайданів блокує будь-який відгук магії, залишаючи мене сам на сам із німою, глухою темрявою.

Лазарет. Мій лазарет перетворився на попіл. Усе, що я так важко будувала, що давало мені право називатися людиною, а не просто іграшкою герцога, знищено за одну ніч. І це зробив Аспен. Його безжальна рука зачинила цю пастку.

Раптово карета різко смикається й зупиняється. За залізними дверима лунають стривожені вигуки вартівників, брязкання зброї та важке, загрозливе ричання.

— Гвардія Двору Золотого Дуба! Хто дав наказ перепиняти арештантську карету?! — рявкає голос капітана.

— Опусти зброю, капітане, поки я не вирвав тобі клик за нешанобливість, — лунає у відповідь низький, бархатистий, але смертельно небезпечний голос.

Ангерд. Брат Аспена.

Я затамовую подих.

— Лорд Ангерд... — голос капітана миттєво втрачає усю свою пиху. — Ми виконуємо наказ... Герцогиню затримано за підпал та вбивство...

— Герцогиню? — лунає інший, сухий, отруйний голос. Ванга. — Ця людська дівчисько більше не герцогиня, а ганьба для нашого роду. Вона стоїть посеред вулиці в одній нічній сорочці, брудна, у сажі, поки роззяви витріщаються на неї й пліткують про Двір Золотого Дуба. Ви везете її через усе місто в загратованій кареті, як дикого звіра, принижуючи ім'я нашого сюзерена!

— Але накази...

— Забирайся геть зі своїми людьми, — відрізає Ангерд. Його аура вищого перевертня падає на вулицю так важко, що я відчуваю це навіть крізь зачинені двері. — Жінка герцога не сидітиме в міській темниці серед злодіїв і повій. Ми самі відвеземо її й забезпечимо охорону до повернення Аспена.

Двері карети із брязкотом розчиняються. На порозі стоїть Ангерд — високий, статний перевертень із холодними, як крига, очима, так схожий на Аспена, але позбавлений будь-яких крапель вдаваної м'якості. Поруч із ним, зверхньо склавши руки на грудях, стоїть Ванга. Свіже нічне повітря вдаряє мені в обличчя, але воно не приносить полегшення.

Капітан варти вагається, але проти рідного брата правителя виступити не наважується. За мить кайдани на моїх зап'ястях клацають і падають на підлогу карети.

— Виходь, — гидливо кидає Ванга, оглядаючи мій обгорілий плащ і брудне обличчя. — Сховай свої руки й іди за нами. Ти й так зробила достатньо, щоб Двір Золотого Дуба став сміховиськом для всіх сусідніх земель.

Ангерд хапає мене за лікоть — міцно, але без зайвої грубості — і тягне до їхньої приватної, закритої карети з родовим гербом.

— Вона поїде з нами до маєтку, — мовить він варті. — До повернення герцога вона перебуватиме під домашнім арештом у родовому замку.

Мене заштовхують усередину розкішного салону, який пахне дорогою шкірою та сухими травами. Двері зачиняються, і карета рушає. Ванга сідає навпроти, поправляючи свої шовкові рукавички, а Ангерд розташовується поруч зі мною, навіть не дивлячись у мій бік.

— Змиєш із себе цю сажу, — холодно промовляє Ванга. — А коли Аспен повернеться з рубежів, ти особисто благатимеш у нього вибачення на колінах за той безлад, який учинила. Ти повернешся в свої покої й більше ніколи не виткнеш носа на сусідні вулиці.

Щось усередині мене — щось, що я стримувала весь цей час, щось, що затискалося в лещата від болю й образи, — раптово тріскається.

— Додому?! — мій голос зривається на дикий, роздираючий хрип. — Додому до цього зрадника?!

Ванга насуплюється, а Ангерд повільно повертає до мене голову.

— Затули рот, дівчисько, — виціджує Ванга. — Ти розмовляєш про правителя цього Двору і брата мого чоловіка!

— Я ніколи! Чуєте?! Ніколи більше не повернуся до нього! — я вибухаю, розмахуючи обпеченими, набряклими руками перед їхніми обличчями. Біль у долонях глушиться шаленою люттю. — Це він підпалив мій лазарет! Це він наказав знищити все, що було для мене дороге! Він хотів позбавити мене єдиного джерела доходу, моєї незалежності, щоб я приповзла до нього на колінах! Він вбив людину! Він вбив мого пацієнта тільки для того, щоб підставити мене й зачинити в клітці! Я краще скочуся в темницю, я краще помру, ніж знову ступлю на поріг його замку! Він монстр! Зрадник і підлий боягуз!

— Досить! — рявкає Ванга, піднімаючи руку для удару.

Але Ангерд перехоплює її кисть у повітрі.

У кареті панує тиша, порушувана лише моїм важким, рваним диханням. Я важко ковтаю повітря, готова до того, що вони зараз роздавлять мене за такі слова.

Ангерд повільно переводить погляд із дружини на мене. У його темних очах немає гніву. Там є лише холодна, прагматична оцінка.

— Ти права, Селін, — спокійно й тихо мовить Ангерд.

Я застигаю, не вірячи власним вухам. Ванга теж витріщається на чоловіка: — Ангерде! Про що ти говориш?!

— Вона права, Ванго, — Ангерд складає пальці в замок. — Вона ніколи не була й не буде парою для Аспена. Людина серед вищих перевертнів — це слабкість. Її присутність робить Аспена вразливим. Він витрачає сили на те, щоб утримати її, замість того, щоб зміцнювати рубежі й думати про майбутнє нашого роду. Вона була помилкою з самого початку.

Він повертається до мене. Його погляд пропікає наскрізь.

— Я знав про все, Селін. Я знав про леді Морней і про те, як Аспен божеволіє від самої думки про втрату контролю над тобою. І я згоден із тобою в одному: буде краще для всіх, якщо ти справді зникнеш. Назавжди.

— Ангерде... — застережливо починає Ванга, але він піднімає руку, зупиняючи її.

— Якщо вона залишиться тут, Аспен замкне її в вежі. Вона знову намагатиметься втекти, він знову нищитиме місто, і ця безглузда драма тягнутиметься роками. Нам потрібен сильний герцог із чистою репутацією й правильною обраницею, а не чоловік, який бігає за втікачкою-людиною.

Він нахиляється трохи ближче до мене: