3.1

Аспен зникає за дверима разом із гвардією, і його важка магія нарешті перестає тиснути на легені. За вікном знову гримає, здригається кришталева люстра, що дивом вціліла, а з боку столиці доноситься протяжний гул сирен.

Лорди Ради гарячково вибігають услід за герцогом. У напівзруйнованій їдальні, де крізь вибиті шибки вривається холодний туман із присмаком гару, залишаємося тільки ми дві.

Ванга, яка ще хвилину тому майже верещала від переляку під столом, повільно підводиться. Вона обтрушує пил зі своєї шовкової сукні, поправляє зачіску і... випростовується. Переляк на її обличчі миттєво змінюється огидною, самовдоволеною посмішкою.

— «Я вимагаю розлучення»... — смакуючи кожне слово, напівпошепки розтягує вона. — Ти ж це збиралася сказати, так, Селін? Я ж не помилилася?

Я мовчки беру свій саквояж зі столу, не бажаючи вступати з нею в суперечку. Руки все ще трохи тремтять, але я змушую себе дивитися прямо перед собою.

— Яка ж ти дурепа, — Ванга робить крок до мене, і в її зелених очах спалахує щире, отруйне задоволення. Вона чекала цього моменту роками. — Боже мій, яка вишукана, нечувана дурість! Ти хоч усвідомлюєш, що ти таке без Аспена?

Вона підходить зовсім близько, пахнучи нудотними духами та порохом від вибуху.

— Він же витягнув тебе з бруду. Звичайну людську дівчинку з цілительського факультету, у якої навіть вовчиця не спромоглася прокинутися. Він дав тобі титул герцогині, дав тобі цей замок, дозволив гратися у свою «лікарню» і вдавати з себе поважну пані! А ти... невдячна ницота.

— Моє життя з чоловіком — це не твоя справа, Ванго, — сухо мовлю я, роблячи крок до виходу.

— Це справа всього нашого роду! — карбує вона мені в спину. — Куди ти підеш, Селін? Га? У свій смердючий лазарет? До простолюду? Так Аспен відбере його у тебе за одну секунду! Один його підпис — і ти знову ніхто. Без копійки, без захисту, без статку. Ти повернешся туди, звідки він тебе підібрав.

Вона глузливо сміється, і цей сміх лунає в порожній, розбитій кімнаті, як дзенькіт битого скла.

— Аспен — герцог. Навіть якщо він завде собі десяток коханок і заповнить замок вовченятами, ти повинна мовчки сидіти й дякувати долі за те, що носиш його прізвище. Бо без нього ти просто порожнє місце. Дефектна дівчинка без звіра.

Я застигаю на порозі.

Її слова пекли б, якби я чула їх уперше. Але після того, що п'ятнадцять хвилин тому сказав мені сам Аспен... Ванга просто повторює його думки. Вони всі думають однаково.

Я повільно обертаюся й дивлюся на кузину. Вперше без страху, без бажання виправдатися чи сподобатися цій «вищій» родині.

— Дякую, Ванго, — тихо кажу я. — Ти щойно нагадала мені, чому я більше не залишуся тут ні на день.

Я повертаюся й виходжу з їдальні, залишаючи її в брудній, задимленій кімнаті.

Ось продовження сценарію, де Селін робить цей свідомий, рішучий крок без пафосу, але з глибокою внутрішньою гідністю:

Двері їдальні зачиняються, відсікаючи отруйний сміх Ванги. У коридорах замку панує хаос: слуги гарячково тягають скрині, аристократи в паніці спускаються до підземних сховищ, а за вікнами заграва від пожеж у центрі міста стає все яскравішою.

Я йду проти цього натовпу. Спокійно, з рівною спиною.

Мій шлях лежить не в підвал, а в кабінет Аспена.

У кімнаті все ще висить важкий запах його тютюну та коньяку. На полірованому дубовому столі лежать нерозпечатані листи з печатками Ради Двору, а поруч — важке золоте перо.

Я підходжу до столу. Немає ні сліз, ні тремтіння в руках. Біль минув, залишивши після себе холодну, кришталеву чіткість розуму.

Я беру аркуш цупкого гербового паперу й вмочую перо в чорнило.

Кілька коротких, чітких рядків. Без звинувачень. Без образ. Без емоцій, якими він міг би знову зманіпулювати. Лише офіційне прохання про анулювання шлюбу та розрив магічного союзу через непримиренні розбіжності й неможливість продовження спільного життя.

Я залишаю аркуш прямо посередині порожнього столу — так, щоб він не зміг його не помітити, коли повернеться. Поруч викладаю свої важкі коштовності: персні з кришталем Двору, важкий золотий ланцюжок і весільну обітницю на шовковій стрічці.

Я не беру з цього замку нічого. Ані суконь, ані коштовностей, ані грошей Аспена. Мені не потрібно нічого, що пов'язує мене з цією брехнею.

У руках залишається тільки мій медичний саквояж із техномагічними приладами, інжекторами та кристалами-аналізаторами. Інструменти, які я заробила своєю працею і які потрібні мені для єдиного, що зараз має значення — рятувати життя.

Я виходжу через службовий хід для лекарів.

Важка залізна брама замку зачиняється за моєю спиною з глухим стуком. Над столицею Двору Золотого Дуба волають тривожні сирени, повітря просочене гаром, кіптявою та гірким озоном. Удалині чути дике, нелюдське гарчання Переродних і крики людей.

Місто палає. Там, попереду, чекає бій, кров і хаос.