65. Вони мені чужі (Яна)

Я зателефонувала мамі, щоб дізнатися, як почувається Аврора. Усе виявилося досить непогано. Звісно, донька трохи пхикала. Через те, що побачиться зі мною не скоро. Увечері відмовлялася їсти і заявила, що більше не піде на процедури.

Однак ближче до ночі, після теплої бесіди з бабусею, Аві полегшало. І вона погодилася лікуватися, як каже їй «тьотя Олена».

Із самою Авророю поговорити не вдалося, бо вона саме була на уроці. Клас у них був збірний, та вчителі обіцяли дотримуватися програми. Сподіваюся, це буде так. Не хотілося, щоб Ава відстала по уроках.

Обіцяли навіть видати довідку з результатами успішності. І за цією довідкою в нашій школі будуть зобов'язані внести в журнал нові оцінки.

Не знаю, чи правда це і чи погодиться наш класний керівник прийняти подібний табель. Та головне, що лікування працювало. Ми знайшли дієве рішення. Залишилося тільки дочекатися результатів.

З Назаром я теж поговорила. Не стала обмежуватися тим, що розповів Давид. Сама зателефонувала, поспілкувалася. Син був дуже радий.

У нього якраз перерва була в школі. І ми проговорили до самого дзвінка. Було так приємно слухати, як він швидко, з азартом розповідає про свої успіхи в роботі по дому. Клявся, що робить уроки щодня і вже почав потроху виправляти ситуацію з найпроблемніших предметів.

Коли запитала його, що планує робити, коли я приїду, Назар відповів, що «не знає поки що, але можна щось придумати».

Не стала витягати з нього зізнання кліщами. Та й здавати їхній секрет із Давидом не хотілося. Нехай вона буде — ця чоловіча солідарність. Все ж таки батько і син.

Раз у Давида вийшло достукатися, то так тому й бути. Назар виявився сильнішим, ніж я уявляла. Він знайшов у собі мужність знову повернутися до тата обличчям. Після того, що казав і щиро вважав.

На жаль, я була не така сильна.

І мені ще доведеться робити спробу.

Я справді не хотіла повторити долю своєї мами, відібравши в дітей батька. Чи можливо знайти баланс? Намацати точку, в якій він зможе бути поруч, проте я не збожеволію від приниження?

Приниження бути з ним. Знову. Після того, як він мене принизив. Зраджуючи цілих півроку зі співачкою. Назвавши її кращою за мене.

Милася в душі під струменями теплої води і вже не могла навіть згадати, як же він сказав. Коли я його запитала, чому так зробив.

Це було тупо, банально. Та мені справді було незрозуміло, навіщо він так вчинив із нами. Чому зрадив і обрав у підсумку її.

Він не сказав, що я йому набридла, приїлася. Що я була поганою. Чоловік ніколи не скаржився, що я була жахливою господинею. Фригідною в ліжку. Погладшала, стала гидким каченям.

Він просто сказав, що Даліла «інша». І що, якби я її побачила, я б зрозуміла все сама.

Тоді я втратила свою самооцінку.

Вона впала нижче плінтуса.

Після такого мені хотілося вбити його, а разом із ним — його шалаву. А потім...

Потім я просто втратила жагу до життя. Лише діти врятували. Тільки в них я знайшла віддушину.

У якийсь момент мені здавалося, що новим сенсом стане Рома. Адже він так дивно з'явився в потрібному місці, в потрібний час.

Навіть не вірилося, що це все. Кінець.

Та історія закінчилася.

Безславно, швидко, нічим.

Лишилися тільки спогади про жарку ніч. Про досвід, якого я не мала раніше. Проте який дозволив порівняти моїх чоловіків. Моє минуле і можливе майбутнє.

Тепер я знала, що Жданов більш палкий коханець. А пристрасть із Давидом була таким далеким спогадом. Що здавалося, ніби я ніколи з ним нічого не відчувала нормально.

Усе стало рутиною, звичкою.

Добре, хоч діти його люблять.

Я знову поверталася до їхньої думки.

Знову і знову дивилася на можливий вибір через призму їхнього щастя. Нехай і на шкоду своєму власному.

Вибір був важким.

Та я зобов'язана зробити все правильно.

— Привіт, — сказала я, ніби ми бачилися вперше.

І Давид відповів тим самим:

— Привіт. — Він усміхнувся, оглядаючи мене з ніг до голови. Немов ми не були знайомі раніше. І починали все з чистого аркуша. — Чудовий вигляд маєш.

На мені були спортивні лосини, які обтягували ноги і все інше. Брала про всяк випадок у санаторій — щоб займатися в тренажерному залі.

Ось тільки до фітнесу не дійшло. Тож звозила свої легінси в гори. Вирішила, що повинна ж бути від них хоч якась користь.

А зверху — звичайна толстовка з капюшоном. М'яка, зручна. Пахла гелем для прання, яким я її прала ще вдома.

— Та облиш, — відмахувалася я. — Виглядаю дуже просто. Нема чого мене хвалити.

Але все ж було приємно.

Я давно не отримувала від нього компліментів.

— А мені подобається, — продовжував Давид, поки вів мене в ресторанчик, як і обіцяв. — Останнім часом займалася спортом? — Він озирався, кидаючи погляд на ноги. — У тебе і стегна стали стрункішими, і сідниці підтягнулися.

— Нічого там не підтягнулося, — усміхалася я, червоніючи на щоках. — Ти просто хочеш підлизатися. От і хвалиш мою обвислу дупу... Не вистачало часу зайнятися собою. Завжди була зайнята або роботою, або дітьми.

— Коли приїдемо, я візьму на себе побут по вівторках і четвергах. Включно з дітьми, готуванням їжі та прибиранням будинку, якщо потрібно.

Ми сіли за столик.

Офіціант приніс меню.

Та я все одно не збагнула.

— Чому по вівторках і четвергах?

— Ну... — знизав він плечима. — Можеш вибрати інші дні.

— Дні для чого?

— Для себе, — відповів Давид і показав на зображення страви. — Ось це і ось це.

— Що будете пити? — запитав хлопчик у білій сорочці. — Є молоде домашнє вино. Фірмова наливка з місцевих фруктів.

— Ні-ні, — мотала я головою. — Просто чай.

— Фруктовий підійде?

— Підійде, — відповіла я. І уточнила в Дави, коли офіціант пішов. — Що означає «для себе»?

— От бачиш, — говорив він з іронією в голосі. — У тому-то й проблема. Що ти не розумієш, що це таке. Коли можна витрачати час не на дітей. Не на роботу. Не на прибирання чи прання. А просто на себе. Ти так звикла жити. Витрачаючи весь час на інших. Проте не на себе саму.