Розділ 14

Наша з Марком партія в нарди була напруженою, і до самого кінця важко було чітко спрогнозувати, хто ж із нас виграє. Зрештою, закінчилася гра моїм програшем, але я не надто засмутився, бо партія справді була дуже цікавою.

— Дякую за гру, друже! — Марк простягнув мені руку, всміхнувшись. Наше улюблене заняття, схоже , остаточно побороло напругу у спілкуванні. Всі змогли розслабитися, поринувши в такий звичний нам азарт гри.

— І я тобі дякую! Наступного разу я тебе точно обіграю! — весело відповів я йому.

— Гаразд, народ, що робитимемо далі? — запитав Алекс.

— Я б поїв, — задумливо промовив Оскар.

— А давайте всі разом приготуємо? — несподівано запропонував Давид. Ми витріщилися на нього зі здивуванням. — Що?

— Дивні ідеї ти пропонуєш, Давиде, — філософськи промовив Оскар.

— Чого це дивні? 

— Бо то тебе не затягнеш на кухню, а то спільне готування пропонуєш, — промовив я зі смішком.

— Це він щоб самому не готувати, — засміявся Алекс.

— Та ну вас! — надувся Давид. — Я ж як краще хочу!

— Добре, ходімо готувати всі разом, — втрутився Марк, і ми рушили до кухні.

Після обіду противний дрібний дощ припинився, і ми вийшли на подвір'я будиночка. Грали у волейбол, відпочивали на шезлонгах. Оскар навіть знайшов набір для бадмінтону у садовому сарайчику. Але ми так увійшли в азарт, що закинули волан кудись у кущі і так і не знайшли. Треба буде купити новий. Ну а ввечері ми розвели вогнище на спеціально облаштованому місці й смажили хліб і сосиски.

Цей вечір нагадував мені той найперший тут, який був перед бурею. Тоді теж дружня атмосфера, підколи і спільні жарти робили його особливим, лише нашим. Як і цей.

Добре, що ми вирішили забути про той дурний камінь. Хай звідки він взявся і чим насправді був — він ледь не розвалив нашу компанію однією своєю присутністю.

І не звертати більше на нього уваги — буде найкращим рішенням.