Розділ 12

Марк підскочив зі свого валуна тієї ж миті, як постать Давида зникла під водою. Ми з хлопцями стояли ошелешені й перелякані, не знаючи, що відбувається і що нам далі робити.

Марк тим часом стягнув свій одяг і з розгону кинувся у воду. 

— Марку! — Алекс хотів був кинутися за ним, але Оскар його зупинив.

— Зачекай, Алексе... — промовив він, утримуючи близнюка, який збирався плисти за братом. — Так я і думав, телепень ти безмозкий!

Ми здригнулися від голосного вигуку Оскара і почали пильно вдивлятися у темну гладь моря, осяяну лише світлом місяця. Марк ще не встиг відплисти далеко, а перед ним, за кілька метрів, випірнув з води Давид, регочучи на ввесь голос.

Марк розвернувся і поплив назад до берега, не озиваючись на оклики друга. Вийшовши з води, він просто пройшов повз, не глянувши ні на кого, взяв свої речі й рушив на вихід із пляжу в бік будиночка.

Ми провели його поглядами, і Алекс, кивнувши нам, рушив услід за братом. Давид підпливав усе ближче і, побачивши наші невеселі фізіономії, сам спохмурнів.

— Чого ви? — спробував він поводитися у звичному своєму амплуа, але Оскар перервав його жестом.

— Це було занадто, Давиде. Ти знаєш, що ми любимо твої жарти і зазвичай підтримуємо їх, але сьогодні ти перегнув. — Оскар говорив серйозно, без краплі посмішки і Давида, здається, нарешті пройняло.

— Він сильно образився?

— Думаю, так, — підтвердив я. — Адже він взагалі не вважав цей задум вдалим і переживав, аби ні з ким нічого не трапилося. А тут ти вирішив пожартувати. Як гадаєш, що він зараз відчуває? Адже він кинувся тебе рятувати, щойно побачив, як ти зник під водою.

Залишки гарного настрою злетіли з Давида, як і з усіх нас. Принаймні одне тішило: всі живі й здорові. Навіть цей дурний жартівник.

— Я поговорю з ним. І перепрошу, — серйозно промовив Давид. — Я не хотів, щоб так сталося.

— Це вже ти Маркові сам пояснюй, — відмахнувся Оскар.

Поки Давид перевдягався, Оскар таки вирішив його розпитати:

— Розкажи хоч, що встиг побачити, відчути?

— Та ні чорта особливого, — відповів він, витираючи волосся рушником. — Темрява — хоч око виколи.

Ми з Оскаром насупилися і перехирнулися один з одним.

— А ми тебе добре бачили. Ти ж місячною доріжкою плив, — промовив я задумливо.

— Та я теж добре бачив, поки не підплив до тієї каменюки. Може, вона місяць собою закрила?

Ми з Оскаром одночасно обернулися туди, де високо в небі сяяв місяць. Той самий, який прокладав свою доріжку від пляжу і до обрію, а не навпаки.

— Е-е-м, не знаю, як тобі сказати, — обережно промовив я. Давид підняв на мене погляд, і я вказав йому собі за спину. На обличчі його промайнуло тривожне здивування.

— Гм, — Давид озирнувся на уламок, що стирчав у морі, і знову на місяць. — Це... дивно.

— І справді, — підтвердив Оскар, повільно вимовляючи слова. — Давай, швидше чухайся, тобі ще перед Марком вибачатися.

Ми зібрали речі й вийшли з пляжу. Давид йшов усю дорогу замислений та серйозний. Незвично було бачити його таким. Але він справді перегнув, тож буде добре, якщо він це переосмилить.

— Знаєте, я коли пірнув, хотів роздивитися, як же виглядає цей уламок там, під водою, — Давид говорив тихо і повільно, ніби намагався дібрати правильні слова. — І уявляєте, хлопці, там просто чорнота. Взагалі нічого не видно. Таке враження, що я не під водою був, хай і вночі, а посеред чорної діри. Моторошно, насправді.

Ми з Оскаром мовчали, обдумуючи почуте. Я і сам на мить ніби відчув те, про що казав Давид. А ще мимоволі згадав свій сон і здригнувся. 

— Але я думаю, що варто спробувати ще раз на світанку перевірити. Ну, щоб пересвідчитися, чи воно через відсутність світла таким видається, чи цей камінь якісь дива виробляє.

— Ти думаєш, Марк і Алекс погодяться спробувати знову? Я сумніваюся. Марк ображений, наляканий і розлючений. А Алекс, як би там не було, завжди підтримає брата в критичних ситуаціях.

— Я поговорю з ними обома, — пообіцяв Давид. 

Ми вже підходили до нашого будиночка. На кухні горіло слабке світло, отже, хлопці вже тут. Зайшовши всередину, ми пересвідчилися, що вони на місці. Марк, окинувши нас поглядом, зупинив його на Давидові й, не промовивши ні слова, поставив свою чашку на стіл, розвернувся і рушив до спальні. 

— Маркусе! Марку, зачекай, — Давид намагався його зупинити, але його стримав Алекс.

— Облиш його. Він зараз не зможе нормально говорити. Якщо не хочеш спати з відром на голові, яке він обов'язково на тебе вдягне, то дай йому трохи охолонути.

Давид не надто охоче кивнув і поплентався до своєї спальні. Ми всі вчинили так само. Схоже, Марк був правий: «Ми дарма у це влізли». Хай на щастя ніхто не постраждав, але посеред нашої компанії цей камінчик встряг так само, як і посеред моря. Аби тільки не розламав.