Розділ 11

У цю «дослідницьку вилазку», як обізвав її Давид, ми збиралися, ніби якісь спецагенти. Спакували з собою змінний одяг, рушники, складаний ніж, сірники та ліхтарики, склавши їх у спеціальні пакети. Оскар прихопив із собою навіть ласти та спеціальні окуляри, в яких можна було плавати під водою.

— Ну що, ніби все готово, — підсумував Алекс. — Рушаймо!

Ми вийшли з будиночка, коли на вулиці було вже доволі темно, хоч місяць освітлював вулиці міста своєю половиною досить яскраво. Не змовляючись, ми чомусь почали йти крадучись, ніби якісь злодії. І самі не звернули на це уваги, поки похмурий Марк, який йшов позаду всіх нас, не гукнув:

— Може, ви нормально йтимете? А то так хтось побачить і, не розбираючись, поліцію викличе, на «підозрілих молодиків» , — Марк передражнив потенційного ревнителя порядку.

А ми, перезирнувшись, пирхнули і пішли звичайною, прогулянковою ходою. І справді — на справу треба йти так, щоб ніхто не здогадався, куди ти йдеш.

— Ви впевнені, що там не буде охорони на ніч? — поцікавився я у хлопців.

— Навіть якщо і буде — що вона нам? — відповів Давид. — Сказали ж: каменюка безпечна, плавати можна. 

— Ага, і ми всі вирішили цієї ж ночі, коли прибрали огородження периметра, піти у нічний заплив? — уїдливо спитав Марк.

— Чого б і ні? — парирував Давид. — Ніч тепла.

— Ну так. І іншого місця покупатися ми не знайшли, — продовжував сперечатися Марк знущальним тоном.

— Та перестань уже, Маркусе! Чесне слово! — вибухнув Давид. — Не хочеш — можеш не йти.

— Не сваріться, хлопці, — втрутився Алекс. — Марк просто хвилюється, щоб нічого не сталося.

Марк буркнув щось нерозбірливе і насупився ще більше. Я пригальмував, аби опинитися біля нього. Ми йшли трохи позаду від усіх, і я тихо запитав:

— Гей, Марку, чого ти?

— В мене погане передчуття.

Він говорив ледь чутно, але з помітною тривогою в голосі. Мимоволі і моя власна тривога почала зростати. 

— Думаєш про легенду? — спитав я майже пошепки. Не хотів, аби нас почули хлопці, і Давид знову почав підколювати Марка. Він і так зараз не в найкращому гуморі.

— І про неї теж, — похмуро відповів Марк. — Мені здається, що ми дарма в це влізаємо.

Кілька хвилин ми йшли в мовчанні. Я обдумував його слова і звірявся із власними відчуттями. Я теж сумнівався, чи варто нам це робити. Та й від самої вечері передчуття були тривожними, що вже там. Але нам варто було зараз триматися усім разом, як завжди. Це робило нас сильнішими в будь-які часи і за будь-яких обставин. 

— Марку, я думаю, кожен з нас, попри жагу до пригод, розуміє, що нариватися на зайву небезпеку і йти на невиправдані ризики не варто. І ніхто з нас цього робити не буде, — я казав це, зібравши усю свою впевненість. — Не парся так. Все буде добре.

Не знаю, вплинули якось мої слова на Марка чи ні, але я плеснув його по плечу, всміхнувшись, і ми наздогнали хлопців. До пляжу лишалося кілька десятків метрів.

◇

Попри наші очікування, на пляжі не було взагалі нікого. Я аж озирнувся кілька разів, приголомшений відсутністю людей. Мені здавалося, якщо не охорона, то хоча б звичайні люди, такі ж екстремали, як ми, мали б бути. Адже це так природно — одраху ж побігти досліджувати те, що раніше було під забороною.

— Схоже, нам пощастило, — промовив Оскар. — Ну що, хто попливе?

— Давайте як завжди вирішимо, — промовив Алекс.

Ми зійшлися в коло, і навіть похмурий Марк без жодних коментарів взяв участь у жеребкуванні. Честь пливти випала Давиду, чому він, судячи із задоволеного виразу обличчя, був безмежно радий.

Він швидко перевдягнувся, а Оскар начепив на нього окуляри і ласти. Ліхтарик у спеціальному пакеті він прив'язав до шнурівки плавок.

— Ну що, хлопці, якщо раптом не повернуся, шукайте мене у володіннях Морського Диявола, — гиготнув Давид, заходячи у воду.

— Придурок, — виплюнув Марк і відійшов далі від води, усівшись на великий валун.

Давид плив місячною доріжкою, через що його було дуже добре видно. Камінь знаходився далеко, але кожен з нас вмів добре плавати і безсумнівно міг до нього доплисти.

Якийсь час знадобився Давиду, аби дістатися до каменю. Він обернувся до нас, здійнявши вгору руку. І не встигли ми вдихнути з полегшенням, як він різко зник під водою.