Розділ 7

До самого вечора ми з хлопцями провели на пляжі. Сонце пекло, а море стояло непорушною гладдю, через що здавалося ще спекотніше. Тому майже весь час ми були у воді, зрідка виходячи на берег, аби перекусити чи пограти трохи у волейбол.

Коли сонце вже хилилося до обрію, ми нарешті всілися на покривала, насолоджуючись приємним теплом і ледве відчутною прохолодою від моря, яка починала стелитися пляжем.

Алекс ходив крайкою пляжу і щось видивлявся в піску. Я глянув на решту хлопців: вони грали партію в бридж і їли горішки з сухофруктами. Мені ж не хотілося ні їсти, ні грати. День сьогодні був активний, насичений, та ще й на сонці. В тілі відчувалася приємна втома, і я розумів: посиджу ще трошки — засну просто на місці. Тож я підвівся і рушив до Алекса: цікаво, що він там вишукує.

— Золото шукаєш? — змовницьки прошепотів я до друга, підійшовши ззаду. Алекс смикнувся від несподіванки і легенько штурхонув мене в плече.

— Та ну тебе, — ледве помітно всміхнувся друг. — Оберіг шукаю.

Мої брови поповзли вгору. Такої відповіді я не очікував.

— Який ще оберіг?

— Курячий бог називається, — відповів Алекс цілком серйозно. А я не розумів: він мене розігрує чи знущається? 

— Е-е-м... — я зам'явся, намагаючись підібрати слова. — Що? Ти жартуєш з мене?

Зрештою, на пряме запитання більше шансів отримати швидку і чесну відповідь.

— Та ні. Це такий камінець із наскрізною дірочкою. 

Я насупився. Алекс, схоже, говорив без жартів.

— Вперше про таке чую, — зізнався я. — Думав, ти мене розігруєш. Назва в цього оберега, звісно...

— Так, назва цікава, — озвався Алекс, усміхнувшись, і продовжував йти берегом, не відриваючи погляду від розсипу дрібного каміння та мушель.

— І що ж робить цей оберіг? — мені дійсно було цікаво. Я не дуже вірив у ці штуки, але, можливо, це тому, що я недостатньо цікавився подібними темами.

— Загалом, приносить удачу. Ще, може, від злих сил охороняє.

— Круто! — я б не відмовився від такого камінця, якби він дійсно удачу приносив. — А звідки ти це знаєш?

— Мама розповідала. В останнє літо, коли вони були живі, ми їздили на море, і вона знайшла такий камінчик, — Алекс говорив рівно, але з очей було видно, що він досі горює за батьками. — Я поцікавився, що це, і вона розповіла. Марк не пам'ятає цього, а в мене чомусь відклалося в пам'яті. 

Алекс всміхнувся своїм спогадам, а я стис його плече на знак підтримки. Далі ми йшли мовчки, вдивляючись під ноги. Мені раптом дуже захотілося знайти цього «курячого бога».

Я спіткнувся, не зауваживши великого каменя, який присипало піском, і нахилився, щоб прибрати його десь на видне місце. Мало що, буде бігти маленька дитина, може й шкоду собі зробити ненароком. Я взяв камінь, а коли його підняв, побачив, як в ямку, яка утворилася після нього, скотився маленький камінець. Я простягнув руку за ним і вражено вигукнув:

— Оце так! Алексе, ану глянь: воно чи ні?

Алекс підійшов до мене, взяв камінець і, повернувшись обличчям до сонця, примружив одне око, вдивляючись в камінчик. Крізь помітний отвір в камінні визирнув промінь західного сонця.

— Вітаю, друже, ти знайшов курячого бога! — Алекс віддав мені камінь і ляснув по спині.

— І що мені з ним робити? — я подивився на камінчик проти сонця за прикладом Алекса. І справді, отвір був наскрізний. Гарно.

— Можеш собі на нитку повісити і носити. Або в гаманець кинь, як хочеш, — порадив друг. Я кивнув і заховав камінець до кишені.

Ми прогулялися ще трохи, а тоді вирішили вертатися, бо відійшли вже задалеко, і сутінки почали густішати. 

Повернувшись до нашої компанії, Алекс одразу розповів про мою знахідку, і хлопці — окрім Марка, якому, вочевидь, Алекс про цей оберіг вже розповідав, — витріщилися з подивом, вимагаючи подробиць. Після оповіді Алекса, реакція хлопців була цілком очікуваною: Оскар поринув у роздуми, а Давид не сприйняв цього серйозно, вважаючи дитячими забобонами. Я всміхнувся: все як завжди стабільно. 

Ми не стали затримуватися на пляжі, зібрали свої речі і пішли в бік нашого тимчасового дому. Проходячи повз огороджена ділянку пляжу, ми побачили, що охорону на ніч дійсно виставили: в морі так само стояли катери, а на пляжі було кілька наметів та розпалене вогнище. Народу вже не було — лише представники служб.

— Цікаво, коли будуть новини? — тихо запитав Марк.

— Обіцяли завтра вранці, — Оскар, як завжди, був в курсі подій. На наші питання, звідки він знає, лише беззлобно відмахнувся: — З іншими людьми спілкуватися треба, а не лише один з одним.

Давид звів очі до неба, а я видав смішок.

— Для цього в нас є ти, нам і так непогано, — Алекс висловив, здається, загальну думку. 

Це правда, нам було комфортно всередині нашої компанії і дискомфортно — за її межами. Оскар же вмів знаходити спільну мову з ким завгодно. Мабуть, і з тваринами будь-якими знайшов би.

— І що ви без мене робитимете в своїх університетах? — Оскар похитав головою, дивлячись на нас із поблажливою посмішкою.