Розділ 6

Коли ми підійшли ближче, то побачили, що величезний периметр пляжу огороджений, а до води нікого не пускають. У море вже вийшли катери поліції та берегової охорони, оточивши периметр на воді і створивши тим самим теж певну огорожу. Водні скутери цих служб кружляли біля каменю, але чомусь на величенькій відстані, ніби боялися під'їхати до нього впритул.

Народ, який зібрався на пляжі, гудів та стривожено перемовлявся.

— Що це?..

— Ви бачили?..

— Кажуть, уламок метеорита...

— Такий рівний?..

— Скоріше, уламок космічного корабля! — реготнув пузатий дядько з пишними вусами.

— Що говорить поліція?..

— Мусять приїхати якісь експерти з цих питань...

Ми з друзями підійшли просто до краю огорожі і втупились у море, в якому застряг уламок.

— Нічого не нагадує? — тихо промовив я і, озирнувшись на хлопців, зрозумів за їхніми насупленими обличчями, що я собі це не вигадав. Просто з моря стирчав плаский камінь невідомого походження, який з'явився тут якраз після жахливої бурі. Все як у легенді про Розлом Морського Диявола.

Оскар хитнув головою, пропонуючи нам пройти далі пляжем, де обмежень на купання не було, і ми рушили один за одним, зберігаючи тривожне мовчання.

...Ми відійшли на пристойну відстань від місця події, але метушню, яка зчинилася на тій ділянці пляжу, було помітно і звідси. Роззирнувшись, здавалося, що курортне місто продовжувало жити своїм звичним життям: матері стежили за дітьми, що купалися в надувних колах чи будували замки з піску; різномасті компанії грали в пляжні ігри, спілкувалися і жартували; поодинокі відпочивальники вишукували вздовж берега гарні мушлі та камінці... Але всі ці, здавалося б, звичайні дії були просочені тривожною напругою, і погляди кожного присутнього на пляжі раз у раз зверталися в той бік, де відбувалося незрозуміло що.

Ми з хлопцями відійшли трохи далі від усіх, в більш усамітнене місце, і розстелили свої пляжні покривала.

— Що думаєте? — з добре відчутною напругою в голосі спитав Давид. Вже якщо він настільки серйозний, то світу гайки.

— Що це все якась маячня, — задумливо промовив Алекс. — Так не буває, щоб якісь легенди, хай навіть і доволі моторошні, раптом втілювалися в життя ось так!

— Не буває... — погодився Оскар. 

Я ж мовчав, слухаючи друзів. Мені раптом пригадалося моє нічне жахіття, і тілом пробіг табун мурашок.

— Щиро кажучи, в мене погане передчуття, — промовив Марк із ледве помітним тремтінням в голосі.

— І ледь не вперше я з тобою згоден, друже, — кивнув Давид.

— Що будемо робити? — питання Оскара здивувало всіх.

— А що ми можемо зробити? — я вирішив все ж перервати власне мовчання. Питання друга заскочило зненацька. — Не підемо ж ми зі старою пошарпаною книгою легенд до поліції зі словами: «Ось дивіться, наш світ розламав Морський Диявол!»

Хлопці видали нервові смішки, а Оскар заперечив: 

— А чому б і ні? Адже стільки збігів не буває. Все чітко, ніби по підручнику. Хтозна, хто у них там працює в системі? Може, спеціалісти з містичного-потойбічного теж є?

Слова Оскара змусили мене задуматися, хоч і не надто переконали. Все ж мені здається, що нам мало того, що ніхто не повірить, а то ще й висміють.

— Не знаю, Оскаре... — Марк теж підтримав мої сумніви. — Чомусь мені здається, що нашу інформацію навіть до уваги не візьмуть.

Хлопці згідно покивали, хоча Оскар ніби досі не погоджувався до кінця.

— Але ж... Що ж тоді робити? Сидіти і дивитись, як зникатимуть люди?

— Ну, по-перше, ще ніхто не зник, — нарешті подав голос Давид, говорячи вже більш «своїм» тоном. — Ділянка огороджена на суші і в морі, і я думаю, що охоронятимуть її навіть уночі. А по-друге, ми маємо дочекатися хоча би новин і офіційної версії від влади. Без цього робити будь-які висновки безглуздо.

Це було справді найраціональніше рішення з нашого боку. І те, що ці думки були озвучені Давидом — найменш серйозною ланкою нашої компанії, мабуть, додало їм додаткової вагомості і заохотило погодитися з їх слушністю. Навіть Оскар кивнув вже менш напружено і згодився час від часу проглядати сайти з місцевими новинами.

— Хлопці, якщо зробити ми однаково нічого не можемо просто зараз — пропоную поки що відпустити цю тему і нарешті робити те, за чим ми сюди приїхали, — весело вигукнув Алекс і, різко підскочивши з простирадла, з розбігу залетів у воду, здійнявши по собі фонтан бризок.

Ми перезирнулися із хитрими посмішками. Алекс помахав нам, стоячи вже майже по шию у воді, і вигукнув:

— Хто останній — готує вечерю!

— Ах ти ж хитрий жук! — вигукнув Давид і зірвався з місця — ледве не зашпортавшись — так різко і спритно, ніби за ним рій бджіл гнався.

Ну звісно, найбільший ненависник кулінарних справ. Ми теж не відставали за ним і мчали до води зі швидкістю гепардів, в усі боки розкидаючи пісок, який летів з-під наших ніг.

Щойно я відчув доторк води до ніг, одразу ж пірнув, відчуваючи прохолоду і блаженство. Проплив, скільки вистачило повітря, а коли винирнув, хлопці вже щосили сміялися, а Марк стояв насуплений.