Розділ 5

За вечерею настрій у всіх покращився. Хай це й була доволі проста їжа — макарони з консервованою рибою і салат зі свіжих овочів, та сидячи разом за столом, перемовляючись, згадуючи різні веселі і не дуже моменти з інтернату, ми вже й забули про ту моторошну легенду. Принаймні більше ніхто з нас цієї теми не торкався, і жодної напруги за столом не відчувалося.

Мабуть, це дійсно звичайний збіг обставин, а ми вже собі понапридумували. Погода за вікном нарешті остаточно заспокоїлася, дощ припинився, і вітер стих — жоден листочок не ворушився.

Зігравши наостанок ще партію в бридж і лишивши цього разу Марка мити посуд, ми почали поступово готуватися до сну. Побажавши один одному доброї ночі, ми розійшлися по своїх кімнатах і вляглися спати. 

Завтра буде новий день. Можливо, він принесе з собою сонце, і ми нарешті зможемо поплавати та провести час на пляжі.

◇

Світанкове сонце зазирало у вікна, спонукаючи усіх мешканців і туристів Д'яребська швидше прокидатися і ловити його промені, поки воно знову не зникло за хмарами.

Я розплющив очі й потер їх долонями. Цілу ніч снилися якісь жахи, катастрофи, тріщини в землі і провалля в морі. А під ранок взагалі був сон, настільки реалістичний за відчуттями, що аж моторошно. У цьому сні я заплив дуже далеко від берега і обернувся, щоб помахати друзям, які були на березі. Аж тут море піді мною ніби хтось втягнув чи випив, утворивши яму, і я летів у неї, летів, летів, намагаючись вхопитися руками за повітря... Але зрештою відчув удар від падіння на мокрий пісок і прокинувся, підскочивши на ліжку весь мокрий і зі збитим диханням.

Я попив води і постарався заспокоїтися, аби доспати ще годинку. Але як не крутився, нічого глибшого за дрімоту не вийшло. Тож сьогоднішній мій ранок важко було назвати бадьорим.

Схоже, вчорашні моторошні оповідання не пішли на користь моєму мозку, і він вирішив протранслювати своє сприйняття цих історій у моїй голові по-своєму.

Я чув, як внизу Алекс вже бадьоро гукає всіх до сніданку, наказуючи поспішити, щоб встигнути на пляж, поки сонце не передумало. Що ж, те, що він приготував на всіх їжу з власної ініціативи, свідчить про його дійсно величезне бажання потрапити на пляж. Я всміхнувся і пішов приводити себе до ладу. Цей день таки подарував нам можливість поплавати, хоча, зізнаюся щиро, після сьогоднішнього сну мені не надто хочеться запливати далеко. Поки я проводив звичні ранкові процедури і одягався — постарався відігнати від себе ці думки якомога далі. До друзів я спустився вже в цілком гарному настрої, готовий до нових пригод.

Судячи із загального збудження в кімнаті, хлопцям теж вже нетерпілося вирушити до моря.

— Ну нарешті, сонько! — пробуркотів Алекс. — Скільки можна спати? Я ледь горлянку собі не подер, поки всіх догукався. 

— Спав кепсько, — я ляснув друга по плечу. — А ти чого це сьогодні такий ініціативний?

— Ти у вікно дивився? — голосно спитав Алекс. — Там же сонце! Сон-це! — Він ледве не пританцьовував на місці. — Гайда їсти і на пляж!

— Сідай вже, невгамовний! — легко підштовхнув його до столу Оскар. — А то ми встигнемо вже поїсти і піти, а ти так і тупцюватимеш тут.

Почулися тихі смішки, і ми всілися за стіл. Алекс приготував нам сьогодні тости з яйцем і нарізав свіжі овочі. З усієї п'ятірки в нього кулінарні навички були на найвищому рівні, іноді він міг справжні шедеври приготувати. Тільки-но лінувався і не надто хотів цьому приділяти час. Як і кожен з нас, в принципі.

Доївши сніданок майже у цілковитій тиші, ми зібрали свої клунки із пляжними речами і рушили у бік моря. На вулиці ще досі прибирали наслідки буревію, і де-не-де можна було побачити розкидані гілки або самотні дрібні предмети, як-от стаканчики для кави.

На небі не спостерігалося жодної хмаринки. Ранкове сонце світило напрочуд яскраво, засліплюючи очі та гріючи щоки.

— Добре, що ми приїхали підготовлені, — промовив Марк, чіпляючи сонцезахисні окуляри. Я вдягнув свої ще при виході з дому, а хлопці хто коли, дорогою.

— Ага, підготовлені, — відповів Давид. — До сонця, але не до бурі з дощем. 

Ми стиха розсміялися, а Марк серйозно промовив, звертаючись до Давида:

— Ось тобі смішки, але мені все одно здається, що це занадто...

— Підозріло! — промовили ми в чотири голоси, а Марк ображено відвернувся.

— Та годі тобі, Маркусе! — Давид обійняв друга за плечі. — На вулиці сонце, жодного вітру, жодних потойбічних знаків, ми вже майже дійшли до моря, подивись, все як зав...

Давид затнувся і став як укопаний, і ми разом з ним, ошелешені побаченим. Ми щойно вийшли до того самого пляжу, на якому були буквально позавчора. Але тепер він виглядав зовсім інакше. За двісті — триста метрів від берега, прямо посеред моря, височив величезний плаский уламок... чогось.  

Просто як в тій самій легенді. Ми з хлопцями сторожко перезирнулися, і рушили на пляж, де вже скупчився цілий натовп людей, включно з поліцією та іншими службами.