Розділ 2

Ми з хлопцями провели час на пляжі аж до самої ночі. Мабуть, сиділи б і довше, якби не піднявся сильний вітер і не почав гнати нас з берега, сиплячи в очі пісок і штовхаючи в груди своїми поривами.

Тож ми упакували свої речі, забрали сміття і рушили в бік будиночка, який винаймали на час нашого відпочинку. Він розташовувався далекувато від лінії моря. Власне, саме це було однією з причин, чому путівки мали досить бюджетну вартість.

Ми прибули сюди вчора ввечері, і сьогодні був наш перший повноцінний день тут, тож ми були досить втомлені для того, аби продовжувати наше святкування. Прийнявши по черзі душ, ми розбрелися по своїх кімнатах і усі як один вирубились, ледве голови торкнулись подушок.

◇

Надворі тим часом вітер завивав моторошні пісні і стукав у вікна великими і гострими краплями дощу. Хвилі розбивалися об берег, підіймаючись все вище і вище, ніби змагалися одна з одною: яка вище, яка сильніше, яка смертоносніше. А небо трясло від грому і розсікало блискавками.

П'ятеро друзів‐сиріт, загартованих інтернатівською школою життя, спокійно спали у своїх ліжках, не звертаючи жодної уваги на бурю, яка відбувалася зовні.

◇

Встали ми усі спозаранку, скоріше за звичкою. У притулку підйоми завжди були ранні, адже ми, незважаючи на дитячий вік, мали безліч обов'язків, які мусили сумлінно виконувати, аби не наразитись на покарання від суворих виховательок.

За вікном було видно відгомони нічної бурі. Оце так! Хто б міг подумати, що вітер, який гнав нас із пляжу, перетворився на справжній буревій. То тут, то там на тротуарній плитці лежали уламки гілок, вивісок, черепиці та інших речей незрозумілого походження. Досі періщив дрібний дощ, то посилюючись, то затихаючи, підвладний поривам вітру. Буря вночі розійшлася не на жарт.

— Оце ми приїхали, — протягнув Оскар, ошелешено оглядаючи краєвид за вікном. — Треба б глянути прогноз погоди, чого там очікувати наступними днями.

Оскар витягнув свій телефон, шукаючи вкладку з даними метеорологічного центру.

— Та ж я дивився ще в потязі! — заперечив такий самий приголомшений Марк. — Нормальна погода мала бути! Ця буря взагалі не за розкладом прийшла!

Давид пирхнув, оцінивши незграбний жарт Марка, а решта тихо розсміялися.

— Вона тобі не потяг, щоб за розкладом ходити, — підколов Марка Давид, а сміх в кімнаті став голоснішим.

— Нічого, хлопці, коли це нам погода на заваді була? — Алекс посміхався, несвідомо заражаючи нас усіх своїм оптимістичним настроєм. — Не обов'язково ж щодня на пляжі пропадати! В нас же усі наші ігри з собою, точно не засумуємо!

Ми дружно згодилися, але перш ніж сідати грати, все ж не завадило б з'їсти щось на сніданок.

— Хто готує сьогодні? — промовив я, всміхаючись, нашу кодову фразу. І одразу ж швидко і голосно вигукнув: — Цур не я!

Разом зі мною неладним хором прозвучали ще чотири голоси, але найповільнішим сьогодні був Оскар. Мабуть, через те, що був досі зосереджений на перевірці прогнозу погоди. Не зовсім чесно, визнаю, але що поробиш. Готувати ми всі вміли, але ніхто не любив.

— А щоб вас, телепні, це ж нечесно! — пробурчав Оскар. — Гаразд. Але готую яєшню, і якщо вам буде не до смаку — самі собі винні!

— Не заперечуємо, — підняв долоні догори Давид. Він готувати не любив більше за нас усіх разом взятих. — То що там з погодою?

— Та нічого, — голос Оскара доносився приглушено з-під кухонної шафи, з якої він витягав пательню. — Немає бурі. Ні вчора, ні сьогодні, ні завтра. Дивина якась. Може, в них тут прилади полетіли?

Оскар, насупивши брови, поставив пательню на плиту. Ми усі теж перебували у роздумах, бо зазвичай метеорологічний центр у нас працював як годинник.

— Ну... Цікаво, — промовив Алекс після паузи. — Може, це протест природи проти того, аби наша дружна компанія роз'їждждалася по різних містах? — патетично, ніби актор якоїсь драматичної вистави, промовив він.

Хлопці оцінили жарт, підтримуючи його смішками, а я заперечив:

— Скоріше, це було б повідомлення: «Нарешті, валіть вже подалі один від одного, бо вашу компанію в повному складі жодне місто не витримає!»

Тепер на кухні здійнявся справжній галас від сміху в п'ять голосів, а коли зрештою всі заспокоїлись, Марк тихо промовив:

— Але й справді, це якось дивно, не знаходите? Судячи з того, що діється за вікном, буря була надзвичайно потужна, — він задивився у вікно, замислено перебираючи пальцями по столу. — І як ми взагалі спали в такому галасі? — Марк промовив останнє запитання вже голосніше і перевів здивований погляд на нас усіх.

— Гм. Чому ти дивуєшся, Маркусе? — Давид називав його так, коли хотів піддражнити, а Марк удавав, що його це дратує, хоча всі ми знали, що це не так. Він завжди сприймав це як особливу грань їхньої дружби. — Стіни інтернату мали не менше галасу, а ми там спали як прибиті, бо варіантів не було. 

— Це так, — зітхнув Марк. — Ось так і не знаєш, чи на користь тобі, чи на шкоду набуті навички у цьому закладі виживання.

— Сніданок точно всім піде на користь, — промовив Оскар. — Давайте за стіл.