Розділ 18.

У повітрі стояв терпкий аромат квітів і завареного чаю. Душно не було — відчинені вікна створювали приємний теплий протяг. До чого ж приємно було б тут… Не дивися на мене один таємничий чоловік таким крижаним поглядом.

Я вклонилася імператору — точно так само, як це робила Левіка кількома годинами раніше. При цьому я не сказала ні слова, лише дивилася на правителя з-під опущених вій.

Куди більше мене карати? Зі зруйнованого будинку направити на вулицю? Я не бачила у своїх діях нічого поганого, а тому стійко готувалася захищати свою гордість.

Ні, мабуть, кепсько я все ж таки зробила. Недооцінила супротивника. Тренер би мене зараз посварив — і мав би рацію!

— Магдо Мадлено, будьте ласкаві пояснити, що тут відбувається? — оксамитовим голосом запитав імператор.

Його поза… Була розслабленою. Однією рукою сперся на стіл, розвернувся до мене на пів оберта і спостерігав за тим, як я поводилася. Дуже уважно спостерігав — зором того самого гравця, який звик усіх перемагати. А як я щойно зрозуміла — недооцінювати супротивника не варто.

— І вам добрий вечір, от’руа, — відповіла з напівусмішкою, — чудова ніч сьогодні, чи не так? Я, чесне слово, і забула, наскільки затишно буває в приміщенні, де є якісь меблі, крім ліжка.

Його очі спалахнули. Але всупереч моїм очікуванням усмішка не з’явилася на губах.

— Ви хамите своєму правителю, магдо?

— Як смію я? — навіть підняла брови. — Я вже живу гірше за дворняжку, не хочу ж я опинитися на шибениці.

На Левіку я намагалася не дивитися — вона була мертвотно-блідого кольору. І дивилася на мене так, ніби я щойно запропонувала цього самого імператора вбити і влаштувати шоу з феєрверками із цього приводу. Фіфі поруч із нею мала приблизно такий самий вигляд, тільки очі опустила до підлоги. Мабуть, уже подумки планувала мої поминки.

— Ви вважаєте, що живете так погано, магдо? Будучи Розкішницею імператора?

Я розвела руками.

— От’руа, я не хотіла переривати вашу захопливу гру з магдою, але якщо ви наполягаєте, ми можемо піти й перевірити до моїх покоїв просто зараз.

Сказала я і подумала, що настільки космічною, астрономічно юпітеріанською ідіоткою я не була, мабуть, із часів, коли навчилася вголос вимовляти «мама». Я ж не запросила щойно мужика до себе в ліжко, правда ж?

Кутики губ імператора все ж таки здригнулися.

— Ваша зухвалість не знає меж, магдо. Вас понизили в статусі й відправили до того будинку як покарання. А ви кличете мене до себе?

— Лише доводжу свою невинуватість, — мій голос зрадницьки забекав. Я взяла себе в руки: — Мої дії сьогодні продиктовані відчаєм, от’руа.

— О? Від чого ж?

— Я відчайдушно хотіла зустрітися з вами, — подивилася на нього з викликом.

Хвилиною раніше того самого мужика я кликала до себе в ліжко. А тепер кажу, що шалено хотіла з ним зустрітися. Якщо він сприйме все перекручено… Що ж, у мене не буде жодного аргументу на свою користь.

— Навіщо ж?

— Щоб вибачитися за поведінку раніше, — ухильно відповіла я.

Ну не могла ж я сказати, що гадки не маю, що накоїла того вечора? Хоча відмовка могла б спрацювати, як у випадку з Елоїзою. Але сильно я не хотіла обманювати імператора. Щось мені підказувало, що брехню він чув за версту.

— Я уклала парі з магдою Левікою, — махнула в бік уже майже непритомної дівчини, — на те, що вона запросить мене на чай із вами, от’руа. Але попри всі мої старання протягом дня, магда так і не змогла досягти… потрібного рівня майстерності.

Чогось вище нуля.

— І ви вирішили обдурити свого правителя? — хмикнув імператор.

Що цікаво — Левіку він запитав про те саме, тільки тон його тоді був значно холоднішим. Зараз же він… Ніби бавився зі мною. В очах миготів пустотливий вогник.

— Як я вже сказала, — майже грайливо додала я з легким поклоном, — сьогодні я відчайдушно хотіла зустрітися з вами. І якщо заради цього мені знадобилося трохи покращити гру моєї подруги, то…

Я повела плечиком. На словах імператор поводився холодно й відсторонено — мало не погрожував влаштувати мені прочухана. Але своєю чуйкою, природною спостережливістю і тим досвідом, що я здобула за цей час, я могла сказати: він не сердився. Він був… зацікавлений у мені.

Останнє не надто тішило, і треба б тримати язика за зубами. А то в спальні від нього відбитися не вийде.

— Що ж, я обміркую ваші вибачення, магдо, можете йти.

— Пробачте, от’руа… — я закусила губу, звертаючись до чоловіка.

Очі опустила, ручки зам’яла. До цього в мені говорила акторка, а зараз — шалений азарт завзятої спортсменки всередині.

— Що? Ви хочете ще щось сказати?

— Запитати, — кивнула я, — як ви дізналися, що я допомагала Левіці?

Мені потрібно було вивчити опонента заздалегідь, щоб знати, як перемогти його вже в моїх особистих битвах.

— Щоразу, коли в мене були погані карти, я чув стукіт, — усміхнувся він. — І спочатку подумав, що ви просто дивилися на те, що було в мене, але… Очевидно, я помилявся.