Розділ 17.

Мій рух був спрямований на Фіфі. Ризиковано? Абсолютно. Імператор міг побачити мої шалені помахи руками — і тоді вся операція плакала. Але програвати ще сімдесят чотири рази, бо Левіка не може відрізнити стукіт кулака від гілки, я не збиралася.

Фіфі лише на секунду зависла з тацею в руках. Хвилювання всередині тремтіло від невідомості. Я не любила грати в команді, бо читання думок у моєму світі було абсолютно за межею можливого. А повністю довіряти в такому ремеслі… Що ж, це було б наївно й недалекоглядно. Тут же вибору просто не було.

Мені пощастило. Вірна служниця стала за спину імператора й почала дуже багатозначно махати головою Левіці. Ні — мало не кричала вона. Але Левіка, перелякана чергою поразок, навіть не піднімала голови.

— Щ… — почала говорити наложниця, коли чарівна Фіфі з промайнувшою хитринкою в очах скрикнула й… упала, перекинувши чашки на підлогу.

Частина чаю полетіла на одяг імператора.

— Ах, пробачте, от’руа, я така незграбна, прошу, не карайте, — заходилася вона бити поклони об підлогу.

— Встаньте з підлоги, нічого ж не сталося!

Левіка нарешті відірвалася від своїх диньок і розгублено подивилася на служницю. Очевидно ж, що Фіфі не просто так упала. Це ж очевидно? Не тільки мені? Дівчина розгублено обернулася і втупилася в точку, де я ховалася. На щастя, імператор був зайнятий служницею.

— Не веліть стратити! — прокричала Фіфі.

Це мій шанс! Імператор не чує!

— Двадцять одне, — чітко прошепотіла я Левіці.

Вона уривчасто вдихнула й кивнула. Почула. В очах у неї безперечно стояли сльози, пальці тремтіли, а сама вона ледве фокусувалася на предметах перед собою. Треба ж так рознервуватися.

— Та що ви заладили одне й те саме! Усе гаразд! Відчепіться вже від мого одягу! — почав по-справжньому дратуватися правитель, коли Фіфі витерла сльози, підвелася з підлоги й із професійною витримкою злилася з дальньою стіною.

Левіка повинна їй як мінімум премію дати.

— Кхм, — ніяково прокашлявся чоловік, — прошу мене вибачити, Левіко, на чому ми зупинилися?

— Я казала, що все, — її голос тремтів, — я… усе.

— Більше не хочете грати? — підняв брови імператор.

— Ні, я… пробачте, ось мої диньки, — гикнула Левіка й виклала ідеальну комбінацію на стіл.

Запала тиша. Чоловік довгим проникливим поглядом дивився на покладені диски. Надто довго. Невже розпізнав? Ну, з огляду на наш цирк бегемотів, я б не здивувалася. Імператор здався мені уважною людиною, а не помітити такі танці…

Що ж. Я приготувалася подати голос, коли слова застрягли в горлі.

— Вітаю, Левіко! Це неймовірна перемога! — вигукнув він і подивився на наложницю. — І так швидко… Я просто вражений. Жодного разу в житті мене так філігранно не перемагали!

Що? Я насупилася. Та бути того не може. Двадцять одне випадає рідко — менш ніж у п’яти відсотках випадків — але ж не ніколи. Він буквально сьогодні міг кілька разів сам отримати таку комбінацію!

— Я… практикувалася, от’руа, — миттю розквітла наївна дурепа.

Ні, тут щось не те. Я прямо-таки нутром чула, що це була пастка. Імператор не дурень! Левіко, зупинися!