Розділ 16.

Служниці бігали з декораціями й готувалися до зустрічі з імператором не дарма. Уся кімната нагадувала найкращу виставу казки перської ночі — напівпрозорі тканини, світло, що м’яким силуетом лягало на меблі, свічки на кожній вільній поверхні й повна відсутність додаткового світла.

У глибині кімнати стояв невеликий кавовий столик із розкиданими навколо подушками. Там, як передбачалося, Сьома Розкішниця мала напувати свого імператора.

Знаючи Левіку, я ставила на те, що вона швидше облила б його гарячою рідиною. Не те щоб я збиралася запобігти цьому божевіллю… Швидше я хотіла прийняти цей удар на себе і стати для імператора милою овечкою, яку потрібно повернути в людське житло. Бо з тим, із чим я мирилася зараз…

Левіка не жила в розкоші, яку я очікувала б від наложниці імператора. І все ж це було в десятки разів краще, ніж було в мене.

Нарешті я знайшла поглядом самого винуватця сьогоднішнього вечора. Він був… цікавим. Не товстий низькорослий хтивий дядько зі слиною, що капає, яким я його уявляла. Імператор був у розшитому темному вбранні, яке повністю закривало його кисті, але залишало солідну частину грудей відкритою. Дуже накачаних грудей.

Я, звісно, сумніваюся, що в цьому світі в них є тренажерна зала — але цей чоловік безперечно міг би послужити моделлю для фотосесії «після». А я думала, що він абсолютно ледачий і нудний!

Волосся спадало на плечі темними хвилями, обрамляючи бліде обличчя. А погляд чоловіка… Обрамлені ніжно-блакитні, навіть із сіруватим відтінком очі так уважно помічали кожну деталь, що я параноїдально злякалася за своє місце схованки. Серце забилося птахом у грудях.

Мене було практично неможливо побачити. Ми спеціально поставили свічки так, щоби при погляді в мій бік, осліплений світінням, імператор не міг нічого побачити. Та й ховалася я на вулиці, проглядаючи в будинок через невелику шорсткість будівельних матеріалів біля вікна.

Мене не можна було побачити. І все ж мені було страшно, що людина з настільки проникливим поглядом могла побачити мене навіть так.

Фіфі принесла диски-карти й почала роздавати. Дві імператору, дві Левіці. Руки дівчини тремтіли, коли вона піднімала диньки трохи вище — так, щоб я бачила.

І так! Я проти шахрайства! І проти того, щоби поводитися нечесно! Але на війні всі засоби добрі. Левіка виявилася просто нездатною навчитися грі. У мене пішли б роки, щоб вона хоч абияк розібралася з тим, коли потрібно набирати, а коли пасувати.

Жити весь цей час у халупі я не була готова. Тому пішла на угоду із совістю.

Левіці випали дві наложниці з п’ятьма руками й один управитель… Дев’ятнадцять очок. Чудово, брати не потрібно.

Я не видавала жодних звуків, але надто схвильована Левіка сприйняла шерех за вікном за стукіт.

— Ще, — тремтів її голос.

О боже, Левіка… Я закотила очі. Їй випав ще один управитель, тобто перебір, тобто…

— Перша перемога за сьогодні, магдо, — усміхнувся імператор і показав свої «диньки».

Вони становили чудову комбінацію із загальною сумою вісімнадцять. Ах, Левіка! Дурепа безголова! Якби тільки не сіпнулася, то вже б виграла. Я стиснула зуби. Що ж, нічого страшного, це лише перша партія. У мене буде ще багато шансів привести її до перемоги.

Як. Я. Помилялася.

На тридцяту поразку мені захотілося почати битися головою об стіну. Імператор починав нудьгувати — позіхав, хоч і намагався приховати це мімікою обличчя. Але я надто добре його впізнала. Десь на п’ятнадцятій поразці Левіки я почала більше придивлятися до чоловіка.

Виключно з міркувань вивчення ворога!

І щоразу, коли йому випадала хороша карта, він дивився на диски рівно три секунди. Коли карта була невигідною, то витрачав щонайменше п’ять моїх подумки відрахованих секунд.

На тридцять першому раунді я точно знала, що імператору випала хороша карта. А Левіці — лише десять одиниць рахунку. Я постукала в стіну.

— Ще! — миттю відреагувала дівчина.

Ось як стукаю, так вона реагує одразу. А як мовчу, то вона починає щось вигадувати. Фіфі передала ще одну диньку Розкішниці.

Їй пощастило. Їй неймовірно пощастило, бо остання карта з рахунком десять принесла Левіці солодке двадцять одне.

Що б не було в імператора, Левіка перемогла його! Головне, щоб ця кулема не почала брати ще. Але після низки з тридцяти поразок я їй не довіряла й вирішила ризикнути сама. Я махнула рукою так, щоб це було видно в кімнаті.