Розділ 14.

Правило перше: коли опонент несе відверту нісенітницю, не показуй йому цього. Правило друге: не закочуй очі, не цокай язиком, бажано не сміятися. Правило третє: порахуй до десяти й лише тоді відповідай.

Я подумки порушила всі три, але багаторічна витримка все ж дозволила втримати кам’яну маску на обличчі.

— Я не крала чай, магда Левіка, — відповіла настільки ніжним голосом, ніби матінку мою звали щонайменше Тереза. — Бачите, оскільки в мене немає цілої армії служниць чи розваг у звичайний час, то й робити мені, крім прогулянок, нічого. У травах я трохи знаюся, тож… Це смачний чай, магдо, спробуйте.

І демонстративно відпила ковток щойно налитого напою. З порцеляни це робити було значно приємніше — хоча сам смак настоянки меліси анітрохи не змінився.

Левіка ще деякий час стояла на місці. За нею саме підійшла Фіфі й м’яко кивнула, підбадьорюючи невпевнену дівчину. Лише тоді Сьома Розкішниця наблизилася до мого столу й обережно сіла.

Ні, навіть не так! Спершу оглянула стілець із такою увагою, ніби я там піки точені повставляла, та ще й голки сховала. Потім натиснула на подушечку долонькою і принюхалася. Невже в цьому світі настільки все погано? Чи дитина перегралася в шпигунські ігри?

Я спостерігала за нею і попивала чай, ніяк не коментуючи. Левіка нарешті всілась. Елоїза поспішила налити їй напій.

— Фіфі, спробуй цей чай, — холодно сказала дівчина і простягнула чашечку своїй служниці.

— Магдо… — спробувала втрутитися Елоїза, але я лише підняла руку, зупиняючи її.

Не варто. Навряд чи сама Левіка довіряє мені чи Елоїзі — та навіть Фіфі навряд чи, просто хоче перевірити на отруту. Тут не варто було ображатися, просто прийняти цей факт. Можливо, у цьому світі, у цьому конкретному гаремі весь час потрібно бути насторожі.

З Фіфі, очевидно, нічого не сталося. Вона відпила чаю, прицмокнула й відпила ще раз. Коли за хвилину з нею нічого не сталося, вона кивнула й налила напій магді в нову чашку.

Левіка розслабилася.

— Що ж, радій, магдо Мадлено, що я відвідала тебе, — тихо сказала вона. — Тепер тобі є з ким чаю попити.

Тільки б не смикнути бровою, тільки б не смикнути бровою.

— Дякую, магдо Левіка, — рівним голосом вимовила я і миттєво загордилася своєю витримкою.

Не закотити очі було складніше, ніж відмовитися від шоколаду на місяць за часів першого року студентського життя. А я дуже любила шоколад.

— Фіфі сказала, що ви хотіли… мм, покращити свої навички гри в карти зі мною? — раптом зауважила Левіка.

Так, ну будь-якому терпінню одного дня приходить кінець. Й ось вона — межа.

— Ви хотіли сказати, що прийшли просити мене навчити вас? — виправила я з янгольською усмішкою. — Минулого разу, якщо пам’ятаєте, я поклала вас, дорога магдо, на обидві лопатки.

— Це… — її голос затремтів. — Це неправда! Я просто втомилася того дня!

Я важко видихнула.

— Левіко, — сказала я після хвилинної паузи, — ми можемо продовжувати грати в ці гаремні кішки-мишки, підставляти одна одній підлості й капості. А можемо зіграти на користь одна одній. Наскільки я розумію… — тут я глянула на Фіфі, яка нещодавно підкинула мені дуже цінну інформацію, хоч і не навмисно. —… імператор нечасто заходить до тебе, правда? Тобто в цьому гаремі ми — відщепенки.

— Він… за-за…! — миттєво почервоніла Левіка.

— Мені байдуже, — перебила я. — Якщо я помиляюся, ти просто вийдеш із мого дому, розкажеш усім, яка я сволота, і далі житимеш у тому стані, у якому перебуваєш зараз. Але якщо я хоча б трохи маю рацію, то коли наступного разу до тебе прийде імператор пограти в карти, хіба ти не хочеш зацікавити його своєю грою?

Блиск в очах Левіки сказав, що вона була б дуже навіть не проти.

— Який тобі із цього зиск? — змінила гнів на тактичне прийняття дівчина. — Ти просто хочеш ще більше мене підставити й вибратися із цієї халупи.

— О, я не робитиму цього безкоштовно, — я похитала головою. — Вибратися звідси я хочу не завдяки твоїй наївній голівці, а власними силами. Я знаю, що сьогодні ввечері в тебе буде гість.

— Хто тобі сказав?! — миттєво схопилася з місця Левіка, зиркнувши спершу на Елоїзу, потім на Фіфі.

— Ніхто зі служниць, заспокойся і сядь, — продовжила я. — Почула. Кажу ж, багато гуляю, а це часто обговорюють. Та й підготовка повним ходом до приходу імператора. Сядь, Левіко, сядь. Часу в нас не так багато.

Дівчина стиснула губи, але підкорилася.

— Моя пропозиція така… — я склала руки будиночком і притулила їх до губ, в очах грав переможний блиск. — Якщо сьогодні ти обіграєш імператора хоча б в одній партії, то запросиш мене на чаювання після вашої гри.

Левіка насупилася, але відповідати не поспішала. Я знала, що влучила в ціль зі своїми припущеннями. Вона не просто так була Сьомою. І якщо імператор прийшов до неї пограти, то явно був би зацікавлений у більш рівному супернику — з яким йому принаймні не довелося б нудьгувати.

Я все продумала. Ризики для нас обох були мізерними. Завжди можна було б видати це за жарт чи розіграш — і будь-який результат розважив би правителя. Єдине, що могло піти не так, — рішення самої Левіки.