Розділ 13.

Я ще раз оглянула свій будиночок прискіпливим поглядом. Авліс, як і обіцяв, відправив усі подарунки згідно з наданим мною списком — усе було прикрашено, горіло милими вогниками й віддавало якимось сільським шиком, популярним у модних ресторанах. Я залишилася задоволена перетворенням свого ґанку, а тому сміливо почовгала в бік покоїв Сьомої Розкішниці. Елоїзу передбачливо залишила на місці готувати й заварювати чай — та порошинки здувати з того ретельно підібраного декору, який я розставила на галявинці.

Мій план ідеальним не був. Що як Левіка відмовиться? Висміє мене, скаже, що Мадлена геть сказилася, та й пішла вона взагалі за вітром, що несуть у море кораблі? Змушувати її я не хотіла — хоч і могла. Тож залишалося сподіватися на природну цікавість дівчини.

Але надій я не плекала. І плану Б не мала теж.

— Тук-тук, хто в хатці-мазанці живе та паляницю пече?

Це я так до Левіки постукалася з думкою про те, що вона, ймовірно, взагалі моїх слів не зрозуміє. Але сказане вже луною відбивалося від стін її високого будинку.

— Що вам треба, магдо? — подивилася на мене беззлобним, але втомленим поглядом служниця Левіки, Фіфі.

Я замислилася. Ця жінка не виявляла до мене жодної неприязні. Не штовхалася, не грубіянила — навіть коли її господиня прийшла мені розповідати, як правильно жити. Можливо — і я знову не була в цьому впевнена, а лише припускала подібну теорію — вона бачила і знала, що я заступилася за Елоїзу, коли та відкрила рота на Вероніку.

І, можливо (а ставити мені було банально більше не на що), Фіфі цілком могла виявитися моєю союзницею в стані ворога.

— Хочу помиритися з Левікою, — озвучила я свій геніальний план уголос.

Служниця лише фиркнула, погано приховуючи сміх, що рвався назовні.

— Багато у вашої господині подруг? — я присіла на найближчий пеньок і запобігливо подивилася на Фіфі.

Увесь цей час вона підмітала листя зі стежки й лише зрідка поглядала на мене. Гнати не поспішала. Втім, як і кликати саму Розкішницю.

— Більше, ніж у вас, магдо, — ухильно відповіла вона.

Усе, що більше за нуль — більше, ніж у мене. Я ввічливо усміхнулася, але йти з території житла Сьомої Розкішниці не поспішала. Сиділа собі, пташок слухала. Фіфі важко видихнула.

— Слухайте, магдо, якщо ви чогось хочете від бідної дівчинки, то залиште це. Їй і без вас важко. Вона — наймолодша в гаремі. Імператор не дуже цікавиться такими, як вона. Ви справді хочете зіпсувати їй життя?

— Ні, — цілком щиро відповіла я.

Я своє покращити хочу.

І вже збиралася пояснити Фіфі, куди й навіщо їй потрібно йти — а саме покликати вже Левіку, а не відповідати за неї, як секретарка з накачаними… губами, — як раптом позаду дерева, збоку від будинку почувся шелест. Хтось наступив на гілку. І цей хтось прагнув залишитися непоміченим.

Я встала зі свого пенька.

— У мене вдома є смачний чай, — сказала я достатньо голосно. — Не обіцяю жодних неймовірних десертів, звісно, але приємні посиденьки гарантую. Левіка кепсько грала зі мною в карти, і я була б рада навчити її чогось, що вмію сама. Може, я і не найкраща подружка серед усіх Восьми Розкішниць, але я, принаймні, не підлаштовую підлостей. Ні друзям, ні ворогам.

На цих словах я повернулася до виходу.

— Переконайтеся, будь ласка, що передасте мої слова магді Левіці, — сказала я на прощання.

Фіфі дивилася на мене спантеличено.

— Звісно, — нарешті сказала вона, і я вийшла з території в бік свого будинку.

Чуйка підказувала мені, що я все зробила правильно. Що малявка зараз поговорить із Фіфі, послухає пораду старшої служниці та прийде до мене. Або ж — і цього теж не слід було відкидати одразу — вона увімкне в собі підліткову впертість, стане в позу, і плакала моя перспектива поговорити з імператором.

Втім… Я вже гарячково обмірковувала стратегічні плани з перехоплення імператора. Упіймання! Взяття в заручники! Ну й подібні ідеї в стилі шпигунських фільмів, де я б точно достукалася до серденька Його Величності. При подальшому розборі цієї ідеї мені ставало зовсім кепсько, адже імператор міг вчинити як завгодно.

Коли я нарешті прибула до свого будинку, то вже остаточно розклеїлася.

— Що, послала тебе Левіка? — усміхнулася Елоїза, побачивши мій похнюплений носик.

— Не те щоб, — мляво відповіла я, — але шанс великий. Плакала моя зустріч з імператором.

Елоїза підійшла до мене й ніжно поплескала по плечу.

— Ну-ну, люба Розкішнице, не личить плакати — це зробить тебе потворою!

— Умієш підтримати, — відрізала я, глянувши на дівчину скоса.

Грубіянить мені, хитрунка, бачу ж, що грубіянить! Елоїза лише хихикнула, але не встигла навіть до ладу відійти від мене, як раптом у мої двері постукали.

Я підняла голову, очікуючи побачити кого завгодно — Авліса з вимогою відшкодування збитків за стіл, який він успішно підганяв, Фімочку з допитливими оченятами й бажанням дізнатися подробиці не найуспішнішої зустрічі, та навіть Фіфі — прийшла б вона сказати, що її господиня послала служницю з високої дзвіниці.