Розділ 12.

Той факт, що мені пощастило в цьому світі із союзниками — безперечно плюс. Але це не скасовує того, що Левіка на мене злиться не по-дитячому, з усією своєю дитячою безпосередністю. І цей каламбур анітрохи не допомагає мені вибратися з проблеми.

Елоїза продовжувала займатися насінням, поки я сиділа на своєму вже облюбованому сидінні й будувала лиходійські плани.

Можна, звісно, знайти компромат на дівчисько і змусити її танцювати під свою дудку. Або знову переграти її в карти — думаю, реванш вона легко погодилася б організувати, і так само феєрично програла б.

От тільки цей план приніс би мені лише короткочасну радість. А що як імператор не захоче зі мною розмовляти? Або мені знадобиться більше інформації? Ні, я мала намір таки досягти успіху в усіх сферах перебування в цьому світі.

— Коротше, треба запросити її на чай, — абсолютно несподівано для тиші, що запанувала в нашому дворику, ляпнула я.

— Чого, кого, навіщо? — повернулася до мене Елоїза з квадратними очима. — Ти кого сюди запрошувати зібралася і де візьмеш чай?

— А чим меліса погана? — запитала я, тицьнувши в заварену чашечку на столі.

— Тим, що це придорожній бур’ян, а не чай, магдо, — буркнула дівчина і знову відвернулася до своїх кущиків.

А я замислилася. Так-то воно так — і ніхто таке пити не буде, якщо подавати в старій побитій чашці. А якщо в красивому посуді, та з правильним антуражем? Меліса зійде за найдорожчий чай в історії.

— Скажи, Елоїзо, — я потерла губу, — а кухар палацу тобі більше нічого не винен? Або не хоче чогось натомість?

— Що ти задумала? — повернулася вона до мене. — Чай він не віддасть, це ж на вагу золота.

— Ні-ні, мені потрібен лише посуд. Гарненький, із рюшечками. Прямо ось знаєш, як маленькі дівчатка люблять!

Бо щось мені підказувало, що Левіка лише намагалася із себе дорослу показати. А насправді там усередині сиділа маленька дівчинка.

— Ну це можна й без кухаря, — задумливо відповіла мені Елоїза, — одна з посудомийок — моя троюрідна сестра. Але провернути це вийде хіба що на годину чи дві, поки вона той посуд митиме.

— Ідеально! — загорілися мої очі. — Кидай свої грядки, біжи за посудом. Я тут закінчу.

Я, природно, потягнулася до пристойно утрамбованих клумб, коли розлючена служниця мало не криком погнала мене звідти.

— Пестити! Імператора! — заторохтіла вона.

Мені аж очі довелося закотити. Що ж, гаразд, тоді доведеться зайнятися іншим — облаштуванням нашої галявинки.

Усе геніальне — просто. Якщо маєш гарний смак, то не потрібно мати мільйони чи навіть підтримку імператора, щоб облаштувати свою місцину.

Спершу я нарвала кілька ромашок у саду лікаря, попередньо перевіривши периметр на сторонніх. Їх помічено не було, й операція з оздоблення дворика квітами пройшла успішно. Я вже йшла з оберемком ромашок, коли знайомий голос окликнув мене:

— Магда Мадлено!

Я завмерла, і на секунду серце забилося в шаленому ритмі — а що, як мене спіймали на крадіжці? Технічно це, звісно, не крадіжка — ніде не написано, що рвати ромашки під вікнами лікаря заборонено. Та і взагалі… Не крала я їх. Вони поруч лежали.

Я обернулася — своїм розкосим і трохи хитруватим поглядом на мене дивився руа Авліс. Цей навряд чи звинувачуватиме. Я трохи розслабилася.

— Доброго дня, руа Авлісе, — я кивнула, коли чоловік порівнявся зі мною.

— Знову до лікаря ходили?

— Просто гуляла, — ухильно відповіла я.

— І квіти… — із веселинкою в очах промовив Авліс.

— Знайшла!

І плечиками так грайливо знизала, щоб відволікти чоловіка від нагального питання. Але його, звісно, так легко не відволікти — він лише розреготався і похитав головою.

— Ви невиправна, Мадлено, ви знаєте це?

— А ви не тримаєте свого слова, руа Авлісе.

— О? — він округлив губи. — Як же так вийшло?

— Обіцяли мені подарунки надіслати, а я все сиджу й чекаю. І нічого немає, — і віями так змахнула.

Деякі чоловіки щирі і приємні люди — з ними хочеться говорити відкрито. І діяти відповідно. Так ось Авліс — зовсім не такий. З ним хочеться підкилимних ігор, загравати й користуватися собі на благо. Бо щось мені підказує, що він вчинив би так само, якби мав на те можливість.

— Ви готові прийняти подарунки від іншого чоловіка? — практично знущався з мене кузен імператора. — А як же мій брат?

— Ваш брат був тим, хто залишив мене без нічого, — я фиркнула, — тож це лише питання виживання.

Цікаво, якщо він побіжить скаржитися імператору, мене все-таки стратять? Я прикусила язика і спробувала вибратися із ситуації, у яку сама ж себе загнала.

— Втім, упевнена, це лише непорозуміння, — випалила я слідом. — Варто мені лише поговорити з ним, як…

— Він відправить вас у вашу подобу дому, — навіть не дав мені договорити Авліс. — Ви маєте рацію, магдо, питання виживання — передусім. Мені варто негайно виправитися і послати слуг за подарунками для вас. Чого бажає магда? Шовку? Золота? Діамантів?