Розділ 7.

Поки Левіка роздавала вказівки служницям організувати нам місцечко для гри, до мене зі спини тихо, низько опустивши голову, підійшла Елоїза.

— Магдо, вам не потрібно цього робити заради мене, — пробурмотіла вона, — після того, що ви сьогодні зробили, я готова працювати на вас безкоштовно.

Я вигнула брови. Такі слова безперечно мали вагу.

— Похвально, — сказала вголос, — тільки що ввечері їстиме твій брат?

— Мій брат, магдо? — здивовано подивилася на мене Елоїза і змахнула віями.

— Сестра? — припустила другий варіант. — Бачиш, під час нашої короткої розмови ти була дуже гостра на язик…

Поки я це казала, Елоїза опускала голову все нижче й нижче — на щоках у неї проступив рум’янець.

—… але з Веронікою ніби дар мови втратила. І Вероніка явно не та людина, якої ти боялася б. Висновок — ти терпіла це заради когось. І з огляду на твій вік і фігуру… Я ризикнула припустити, що дітей у тебе немає.

Елоїза хмикнула.

— Не знаю, що з вами сталося, магдо Мадлено, але ви стали напрочуд прозорливою.

— Кажуть, отрути непогано так змінюють сприйняття світу, — хмикнула я у відповідь.

Левіка до того часу встигла організувати нам низенький столик і гору подушок, поруч служниці розкладали фрукти й розливали чай.

— Восьма Розкішнице, проходьте ж! — усміхнулася мені Левіка й поблажливо махнула в бік подушок навпроти неї.

Я кивнула Елоїзі й попрямувала до своєї опонентки. Очима вивчала стіл, що стояв між нами. На ньому лежали круглі дерев’яні диски з малюнками. Я уважно їх розглядала. Не унікальні — малюнки повторювалися на кожних трьох-чотирьох дисках. Це аналог карт?

— Перш ніж ми почнемо, — я не відводила очей від ігрових дисків. — Магдо, напишіть, будь ласка, на папері, що ви справді оплачуватимете роботу Елоїзи в мене в разі перемоги.

— Ви що, мені не вірите? — фиркнула дівчина.

Я перевела на неї погляд і стиснула губи. Чи то вправність втрачаю, чи наложниця трапилася непробивна. Я прокашлялася.

— Не вірю, — упевнено кивнула їй.

Від такої нахабності Левіка розгубилася. Відкривала й закривала рот, мов риба, а потім махнула служницям, щоби принесли письмове приладдя. Кількома незграбними рухами руки вона написала листа, який навіть близько не виглядав так елегантно, як текст Мадлени.

Тобто Мадлена була значно краще освічена, ніж Левіка. Тоді чому в ієрархії була нижче?

— Що ж, усе гаразд, — промовила я і сховала папір за декольте, — а тепер розкажіть мені правила гри.

На столі лежали диски із зображеннями різних дівчат із різною кількістю рук — від однієї до восьми. Ще я помітила кількох чоловіків.

— Ви що, і правил не знаєте, а виграти мене зібралися? — розреготалася Левіка. — А чи знаєте ви, магдо Мадлено, що я найкраща в грі в Ганджифу?

Не знала.

— Тим легше вам буде пояснити мені правила, — нетерпляче додала я.

Левіка виклала переді мною диски різних видів, і я помітно розслабилася. Дівчат справді вісім — як і Розкішниць імператора. Ще є управитель гарему, військові та кілька лікарів. Мета — зібрати гарем.

— Але якщо ви візьмете надто багатий гарем або надто бідний, то ризикуєте програти, магдо, — примружилася Левіка. — Перемагає той, на чиєму боці удача.

Ага. Або на чиєму боці математичні обчислення. Я швидко перерахувала всі диски і прикинула в голові ймовірність випадіння потрібної мені комбінації. Принцип дуже схожий на гру у 21 — просто більш візуальна і красива.

— Що ж, Фіфі, роздавай диски!

— Ви не вважаєте це нечесним, магдо Мадлено? — я перебила мою опонентку. — Ваша служниця зацікавлена у вашій перемозі, тоді як Елоїзі байдуже, виграю я чи ви. Мені здається, тільки справедливо, щоб вона роздавала ці…

Я невизначено повела руками в бік дисків. Навряд чи в них тут таке слово вживається.

— Добре, най буде так, — погодилася Левіка. — Елоїзо, роздавай диньки.