Розділ 4.

Я обійшла свій «дім» чотири рази, перш ніж змирилася з неминучим — мені таки доведеться якось його змінювати, причому виключно власними ніжними ручками. Звична жіноча хитрість могла б спрацювати… Якби на мене хоч хтось звертав увагу.

Судячи з будинку, імператор мене ніколи не навідував. Що, до речі, плюс — не треба відбиватися від його домагань. Але в цьому й мінус — у зламаних ніжках ліжка, а отже, і в матраці, що впав на брудну підлогу, та павуках у всіх кутках.

Мені потрібна була підмога, а її швидко не здобудеш. Потрібно було гуляти, спостерігати за ситуацією і набиратися терпіння. Чого я робити зовсім не любила, хоч і вміла.

Тож спершу я закачала рукави й попленталася до колодязя, де, слава богу, була чиста вода. З нею і якимись ганчірками, які я знайшла в дальньому кутку, я змогла сяк-так привести спальню до ладу. Павуки переселилися на вулицю, пил і якісь шматки бруду теж були відтерті до блиску.

Усе це не перетворило мою хатинку на палац, але початок було покладено. Я поплескала руками й видихнула. Тепер, розібравшись із головною проблемою мого житла, потрібно було вирішити питання з харчуванням.

І я, як справжній кочівник та мисливець доісторичних часів, вирушила гуляти. На мій зовнішній вигляд було відверто плювати — от прямо з великої літери плювати. Вони поселили мене в покинутому будинку. Ну навряд чи ж вони очікують від мене вигляду божественної красуні!

Як виявилося, від мене взагалі нічого не очікували, бо банально не звертали уваги. І не хотіли звертати.

— Вибачте! — я спробувала зупинити одну служницю.

Повне ігнорування. Вона навіть не подивилася на мене, і побігла далі.

— Перепрошую! — я зупинила іншу, буквально перегородивши їй шлях своїм тілом. — Я шукаю служницю до себе в дім, я — Восьма Розкішниця.

— Я знаю, хто ви, магдо, — закотила вона очі, — працювати на вас не хочу.

І пішла. Я насупилася. Тобто тут служниці мали вибір ще й у тому, на кого працювати? І зі мною свідомо не хотіли мати справу? Але чому?

Я попленталася далі в надії знайти дівчину, якій не подобалося працювати у своєї господині. Я б свою служницю пестила й леліяла — дали б мені тільки можливість поспілкуватися з більш обізнаною людиною. І менш таємничою, ніж Авліс.

Повз мене пробігла дівчина, яку я спершу ледь не пропустила — якби не характерна родимка біля губи. Я втягнула в себе повітря.

— Перепрошую, ви ж мене пам’ятаєте, так? — я підбігла до неї і перехопила відро з водою, яке вона несла в руці.

Так я їй «допомагала» й завойовувала авторитет.

— Чого ви хочете, магдо? — спокійно видихнула вона, відрази не показала.

Я сприйняла це за добрий знак.

— Я шукаю служницю для свого дому — обіцяю тишу, спокій і приємне місце для роботи.

— Не цікавить, — швидко відповіла вона.

Але я здаватися не поспішала.

— А як зробити цю пропозицію цікавою для вас? — я блиснула очима.

От якби тільки знати, чим торгувати… Тоді можна нормально й ціну збити.

Служниця важко видихнула й зупинилася. Поставила друге відро на дорогу й подивилася на мене трохи звисока — я була нижчою за неї.

— Послухайте, магдо, — видала вона, — драїти чужі підлоги й тарілки, особливо в нижчих за рангом розкішниць — не те, чим я мріяла б займатися. Яку б тишу і спокій ви мені не обіцяли, а стертих рук це не скасовує.

Справедливо.

— Я відчуваю «але», — усміхнулася я служниці.

— Його тут немає, — вона хмикнула й вирвала в мене своє друге відро, — Розкішниці нам узагалі-то гроші платять. А вам, наскільки я пам’ятаю, імператор кишенькових уже давно не дає. Із чого ви збираєтеся платити мені гроші?

А ось і ключовий фрагмент, якого мені бракувало. Що, власне, і пояснює, чому мене цуралися абсолютно всі в цьому палацовому комплексі.

Хто ж піде, нехай навіть до найкращого боса, працювати безкоштовно?

— А якщо я виправлю ситуацію? — задумливо я закусила губу.

Авліс знайшов мене кумедною… Якби я могла розтрусити його на пару монет — або на подарунок, який змогла б потім продати… То здобула б союзницю.

— Тоді й поговоримо, — похитала головою дівчина й пішла вперед швидше, відмахуючись від розмови зі мною.

Я ж задумливо попленталася далі. Шлунок бурчав, успіхів у пошуках служниці не передбачалося. Та й де шукати Авліса, я теж не знала.

Моя прогулянка все ж увінчалася успіхом, нехай і не таким, якого я очікувала. Я побачила величезну яблуню із зеленкуватими плодами. Не знаю, наскільки вони вже були стиглими — шлунок зводило так, що я вже на все була готова.

Дерево росло на території чужого будинку — акуратного, доглянутого, нехай і без золотих вишукувань, зате без дірок в одвірках. Уздовж його доріжок акуратними кущиками росла меліса.

Я подивилася навколо, переконалася, що мене, як і раніше, ніхто не бачить, і вхопилася за нижню гілку. Моє тіло повисло на ній мішечком — вище дертися не хотіло. І як тільки у фільмах актори перекидають ноги й мавпочкою видираються на самісіньку верхівку?!