Глава 18.2.

- Я вирішила, що не буду на тебе ображатися! - сказала білка, горделиво смикнувши головою.

Оце так заявочки, вона мені ніби послугу надає цим. Серед королівської сімейки знайшлася нова родичка? Інакше я не можу пояснити настільки нахабну поведінку. Хоча чого це я вз'їлася? Хай поводить себе як хоче, аби тільки мені не пакостила. Це й було моєю основною умовою.

- Добре, - коротко відповіла їй.

- Ось і чудово! Тому я повинна тобі нагадати, що ти все ще моя помічниця, а значить будеш працювати на сьогоднішньому турі Королівських Ігор разом зі мною.

Я леть повітрям не подавилася. Заради справедливості - хвостата журналістка права, я дійсно погоджувалася стати її помічницею. Але в мене були трохи інші плани на сьогодні, хоча...

- А що ти плануєш сьогодні робити?

Моміль радісно та так кумедно закрутилася на місці та підскочила до мене на підвіконня. Мене іноді вражає поєднання в її характері такої непосидючості, життєрадісності, навіть наївності та з іншого боку я відчуваю, що вона не така проста, як хоче здаватися оточуючим. Все ж таки питання, що вона забула в тому лісі все ще відкрите та ця ситуація здається мені навіть трохи підозрілою.

- Спочатку ми підемо розмовляти з мадмуазель де Летельє-молодшою, вона вже цілком одужала, я вже дізнавалась. Потім до сина герцога, я спитала в Женев'єви, вона обіцяла нас познайомити. Потім...

- Зажди-зажди, - я призупинила трохи цей натхненний потік слів, легко змахнувши ще рукою.

Так, щось я починаю забуватись, як для дівчини, що ніколи не була серед аристократичного світу, це занадто владний жест.

- Тобто ти збираєшся обійти сьогодні всіх або майже всіх гравців, - продовжила я свою думку, - та взяти в них інтерв'ю?

- Саме так!

Так це ж те що треба для справи. Ідеально.

- Я в ділі.

Хвостата радісно захитала головою та дістала свій улюблений блокнот, роз'язняючи з ким, коли та про що ми будемо спілкуватися.