Глава 9.3. Зброя

Якою б язвою ти не була, я за тебе все одно хвилювалася, — білка застрибнула до мене, — Ти не виглядаєш як істота, що звикла часто запізнюватися. Сьогодні вночі точно нічого не сталося? Ще й привиди ці в маєтку, мороз по шкірі...

З чого ви всі взагалі вирішили, що обов'язково щось повинно було статися? – моєму "обуренню" не було межі, – І, до речі, запізнюватися я люблю.

Що, взагалі-то, чиста правда.

Ну... — Моміль помовчала, — добре, якщо нічого не сталося. Я рада.

Вслід за мною, до полігону повернулися усі інші члени команди та навіть герцог, що був похмуріший за хмару. Саме поле було зовсім невелике, але для п'яти істот місця тут було більше ніж достатньо, над ним мерехтів напівпрозорий захисний купол. Тільки зайшовши, Жак і Даніель одразу пішли до, схоже, заздалегідь підготовленої стійки з різноманітною зброєю: списами, мечами, ножами та іншим. На обличчі принца була нечитаєма емоція та лише Женев'єва залишалася все такою ж відстороненою від усього, як і раніше.

Ну що ти учора вдало погостювала? Зібрала інформацію для статті? — спитала я в білки.

Так, зібрала й дуже багато цікавої інформації! — охоче поділилася зі мною білка, — Тим паче, що Женев'єві було необхідно відволіктися від сумних думок про долю брата, я її розумію. Вона не знала куди себе подіти всю дорогу до маєтку. І герцог де Брієнн, коли зайшов до неї справитися, чи гарно вона влаштувалася, запропонував їй ідею, щоб відволіктися – дати мені інтерв'ю.

Як зручно. І дійсно, гарна спроба.

Принц з менталістом тим часом повернулися до нас вже з мечами в руках. До цієї парочки підійшов де Брієнн та почав щось тихо їм казати. Я не бачила сенсу прислуховуватися, сумніваюся, що там він щось важливе або цікаве каже. Натомість, я тільки побачила, що герцог теж, як і ми, вдягнутий у тренувальний костюм. Невже теж буде тренуватися?

— Коро, Женев'єво, — звернувся до нас Жак, — ми з Даніелем вже встигли розігрітися, бо прийшли раніше. Тож сьогодні ви будете робити розминку та бігати без нас.

Руда журналістка зістрибнула з мого плеча та побігла до одного з найближчих сидінь, що були розташовані по периметру всього поля. Зрозуміло, що тренуватися зі мною вона не збирається. Ну це ми ще подивемось, якщо я вирішила щось зробити, у даному випадку – зробити з білки бійця, то я кістьми ляжу, але зроблю те, що собі спланувала. А бідолашна про це, схоже, навіть ще не здогадується. Ось зараз декілька днів у мене піде на опрацювання нової інформації, огляд міста та маєтку особливо, потім я за неї серйозно візмуся.

Більше не зволікаючи, я побігла перший круг, а згодом, до мене доєдналася й фенікс. Але ні в кого з нас не було настрою вести не тільки високопарні бесіди, а ще й навіть просту розмову. Особисто мені під час бігу якось легко думається, моє тіло може виконувати механічні руки, коли, у той же час, думками я десь зовсім далеко.

Женев'єва сдалася вже на четвертому колі... Мда, коли учора казали про її кепські відносини зі спортом, можна було вже щось таке й уявити собі. А я, незважаючи на свою "спортивну" компаньйонку, в обличчі Женев'єви, продовжила бігти далі без зупинок. Так, в мене є більше ніж гарна фізична підготовка. Більш того – я можу пробігти навіть три сотні таких полігонів без зупинок. Але три сотні бігати не довелося, та й часу в нас на це геть нема. Тому згодом, я теж повернулася, як і фенікс, до решти.

Кронпринц з Жаком відпрацьовували якісь удари на мечах, Женев'єва з боку за цим спостерігала, а герцог чомусь зараз підійшов до мого фамільяру. Що йому взагалі могло знадобитися від Моміль? Не те щоб сказати, що мене це надто бентежило, але було б значно краще та спокійніше, якщо б вони навіть не пересікалися.

– Як для початку, я думаю вам з мадмуазель д'Омон буде краще влаштувати невеликий спарринг на мечах, — сказав мені кронпринц, — щоб ми могли вже побачити твій рівень володіння зброєю.