Глава 4

У буцигарню слідом за жандармом ввалилася ціла делегація на чолі з ректором Рітцелем і професором Харрісом. Привели їх Маріус та Еріса. Зрадниця-подружка одразу ж кинулася до Магди:

— Магдусечко, золотко, пробач мене, дурепу! Сама не знаю, що на мене найшло! Я ж не думала, що він вас так одразу... і в буцигарні закриє! Гадала, посварить трохи — і відпустить, — торохкотіла вона.

— Індик думав, — буркнула Магда у відповідь, але одразу ж усміхнулася.

Пробачила — зрозумів Таїр. Сам він всепрощенням не страждав, але не ревнива подружка була об’єктом його відплати. Щойно жандарм позбавив їх із Магдою наручників, він звернувся до драконів:

— Шановні фери, прошу вас засвідчити дуельний ритуал. Ця людина в моїй присутності образила жінку, мою супутницю, чим завдала образи і мені особисто.

І повернувся до жандарма:

— Я, Ельг-Таїр ен’Дорей, викликаю тебе, Вальдесе Брайсе, на бій без магії — за честь Магди Брайс. Вибір зброї за тобою.

— Ти збожеволів, шибздику? Та я ж тебе без будь-якої зброї за дві хвилини вкатруплю!

— Прийнято. Бій без зброї до першої крові. Бо мені твоя смерть не потрібна. Наступної суботи на світанку. Ти маєш майже тиждень на підготовку

Він ступив до жандарма і ляснув його по тильному боці долоні. На шкірі Вальдеса відразу проступив криваво-червоний магічний знак — свідоцтво того, що людина має борг. Подібну позначку змити неможливо: вона палатиме, аж доки дуель не відбудеться.

— І не забудь винести відро, Вальдесе! — єхидно додала Магда, прямуючи до виходу.

***

— Ви добре подумали, фер ен’Дорей? — спитав ректор, коли вони йшли нічним містом у бік академії. Студенти поспішили вперед, професор Харріс звернув до свого будинку, тож свідків у їхньої розмови не було. — Магда Брайс, безперечно, одна з найкращих наших студенток, але вона людина, та ще й простолюдинка. Чи варто заради неї так ризикувати? Я не хочу нікого образити, мій друже, але жандарм не слабший за вас. Та й нареченій вашій подібне благородство навряд чи сподобається.

— Честь не підлягає соціальному розмежуванню, фер Рітцель. Сподіваюся, Елвіна думає так само. І я не став би викликати Вальдеса, якби думав, що він слабший за мене.

— Ех, молодість... — зітхнув ректор і перейшов до іншої теми, не менш важливої для Ельг-Таїра, — до майбутнього випробування вакцини.

***

Завершив своє правління останній Золотий Владика тим, що заснував магічну премію для того, хто створить вакцину від інфекційного паралічу, який останнім часом перетворився буквально на драконячий бич. Вражала хвороба і малих, і старих, але якщо у дорослих, які володіли повноцінною магією, все обмежувалося лише неприборканою діареєю протягом шести днів, то діти й молодь у кращому разі залишалися каліками на все життя, у гіршому — помирали, прихопивши з собою свою істинну пару, якщо вона в них була.

Кількість драконів із року в рік і так скорочувалася через низьку народжуваність, а тут ще й це лихо! Про епідемію говорити поки що було зарано, але маги-цілителі вважали, що це лише питання часу.

Хворіли на параліч і люди, але людей було так багато, що смертність від інфекції ніяк не відображалася на їхній кількості. Однак і магічна, і немагічна академії взялися за розробку вакцини, бо люди були основними переносниками зарази та головною загрозою для драконів.

У столиці вакциною займався ен’Дорей, у Гірському Стражі — Харріс. Півтора року тому Ельг-Таїр завершив свою роботу, успішно захистив дисертацію, а пізніше випробував отриману вакцину на зелених афрійських мартишках, схильних до хвороби не менше, ніж люди і дракони. Та далі справа не пішла. Новий Владика, Валідіор Валаді, різко чинив опір випробуванню препарату на драконах.

— Перевірте спочатку на людях, — постановив він.

Не прислухатися до нього ен’Дорей не міг: Валаді був не просто правителем і його родичем, а й одним із головних спонсорів проєкту. От тільки де знайти стільки добровольців, щоби отримати адекватну статистику? Здорові люди не поспішали віддаватися в руки магів-цілителів навіть за гроші. А час спливав — нові випадки захворювання реєструвалися по всій країні.

В цей час надійшло повідомлення, що професор Харріс теж завершив свою роботу і готовий провести випробування, а студенти немагічної академії, всі як один, виявили бажання стати добровольцями

— От і добре, — зрадів Владика. — Організуємо змагання. Чия вакцина проявить себе краще, ту й запустимо у виробництво.

Тож Магда Брайс практично не помилилася, визначивши мету приїзду Ельг-Таїра — за винятком хіба того, що він прибув не розробляти вакцину, а тестувати її.

***

Коли Таїр попрощався з ректором і повернувся у студентське крило, на кухонному столі на нього чекала готова вечеря: макарони з сиром, бутерброд із шинкою, овочевий салат і чашка гарячого чаю. Сервірування столу не викликало цього разу в дракона жодних нарікань: на чистій лляній серветці стояв куплений вранці посуд, а столові прибори лежали точнісінько на своїх місцях.

Сама Магда мила глиняну тарілку — дівчина повечеряла, не дочекавшись дракона.

Сказати, що він був розчарований? Ні — він розгнівався. Біля буцигарні кинула його, а сама втекла зі студентами, і тепер... ось, зараз поставить свою тарілку в буфет і піде! Роздратування мимоволі вирвалося назовні:

— Я сподівався, ти скористаєшся нормальним посудом, якщо він у тебе тепер є, а не цим неподобством, — він кивнув на тарілку в її руках.

Але драконові відповіли з надзвичайною гідністю:

— Ця тарілка зі мною вже дев’ять років. Я сама зліпила її на уроці гончарної майстерності. І пам’ятаю, що вранці ти нічого не мав проти неї.

— Я розраховував, що ти повечеряєш зі мною, — спробував пояснити свій випад Таїр.

— Але забув мене запросити.

Так, чорт забирай, він чомусь вирішив, що це само собою зрозуміло, і не став розшаркуватися. А варто було б. Не можна принижувати її почуття власної гідності. Адже вона не просто його єдиний друг у цьому місті, а ще й дівчина!