Глава 2

Пауза, що виникла після цієї оповіді, тривала недовго. Магда швидко впоралася з емоціями.

— Гаразд, — сказала вона. — Це все минуло. Тепер нічого не вдієш.

І переключилася на Таїра:

— Я бачу, ти простого життя зовсім не знаєш. Аристократ, дракон, столичний.

Останні слова в її виконанні нагадували діагноз, за яким ішли висновок і призначення:

— Без допомоги не обійдешся. Поможу, не полишу. Я ж не звір.

У відповідь на це Таїр не витримав і розсміявся:

— І чого в мене таке враження, ніби мене щойно всиновили?

— О! Вірно! І надалі так думай! Бо завели собі моду: “справжня пара, справжня пара!” А самі закриють у домі, наче в тюрмі, і все — ніякого життя. Щоб навіть оком не косив на мене! Втнув?

Це ж треба, яка гаряча селяночка! І все ж вона була надзвичайно смішною у своїй безглуздій самовпевненості.

— Ні, Магдо, — осадив він її. — Ти не цікавиш мене як жінка і аж ніяк не можеш бути моєю справжньою парою. Моя пара померла багато років тому, коли ми були ще дітьми. Саме через це я відстаю у розвитку і виглядаю молодшим за свій вік. А ще в мене є наречена за домовленістю.

— Померла? — розгублено перепитала дівчина. — Мені шкода! Але від чого, Таїре?

— Від інфекційного паралічу. Їй було п’ять, а мені вісім. Я теж захворів, але вижив, а з часом і одужав майже повністю.

— Харріс вивчає параліч… Ти приїхав розробляти вакцину! — здогадалася дівчина.

Метикувала Магда швидко, так само, як міняла тему розмови.

— Посуд за собою кожен миє сам. Унітаз — так само, — почала вона свій інструктаж.

А Таїр від її відвертості ледь з табуретки не впав. Хіба можна жінці говорити про такі інтимні речі з чоловіком? Та ще й за обіднім столом! Не звик він до подібного.

— Їдальня в академії є, — між тим продовжувала дівчина, — працює вона щодня, та лише до обіду. Потім хоч траву щипай. Хоча, на мою думку, трава більш корисна і смачніша за те, що готують у нашій їдальні.

Овва! І почуття гумору у селяночки, виявляється, є!

— Не люблю я там їсти. Хоч воно й дешеве, але надто вже несмачне. Я волію готувати сама. Це не важко і не довго, якщо є з чого, — тут Магда згадала, що найближчим часом її чекає виключно картопляна дієта. — А продукти можна придбати на ринку, кожного дня, рано-вранці. Я тебе проведу туди. Це тут неподалік.

— Розумієш, Магдо, — ніяково посміхнувся Таїр, — я не вмію готувати. Не знаю, чи впораюся. Може, ти погодишся варити і для мене, якщо вже для себе готуєш? Я здатен заплатити.

Очі дівчини спалахнули на мить, але Таїр не встиг розпізнати емоцію, що охопила її. Невже жадібність? Та ні.

— Не треба грошей, — сказала вона. — Достатньо буде, якщо ти приноситимеш продукти і поділишся зі мною. Я також ділитимуся з тобою, але зараз у мене в запасі є лише картопля, цибуля і трохи сала.

— Згода! — посміхнувся Таїр. Умови дівчиська видалися йому смішними. Невже вона думає, що він сам бігатиме щодня на ринок? Сьогодні сходить туди на розвідку, а потім домовиться з кимось про доставку — та й забуде про те раз і назавжди. — Складаємо угоду?

— Магічну угоду? Таку, що жодна сторона порушити не може? Давай! — погодилася Магда. 

На драконячих харчах вона безболісно дотягне до стипендії, та й потім зможе економити.

— Погоджуюся годувати тебе двічі на день, зранку та ввечері. Тільки не вередуй і продукти принось вчасно. А, ось іще, це важливо: мене не викрадай і в домі не замикай! Бо знаю я вас, драконів! — склала вона остаточно свої вимоги.

— Клянусь! — урочисто проголосив ен’Дорей.

Невідомо звідки в його руці взявся маленький стилет. Сонячний промінь блиснув на срібному лезі. А вона й забула, що кожен договір із драконом закріплюється кров’ю!

— Ой! — скрикнула дівчина, коли гострий кінчик кинджала торкнувся її мізинця. Маленьку ранку одразу ж затис так само проколотий драконячий палець — гарний, доглянутий, з дорогою емаллю на нігті та чітким слідом персня на засмаглій шкірі. Кров Таїра та Магди змішалася. Угода вступила в силу. Коли хлопець і дівчина роз’єднали руки, пошкоджень на їхніх пальцях не було.

***

Маленьке провінційне містечко Гірський Страж поміж інших виділялося тим, що тут знаходилася єдина в країні медична академія не магічного профілю. Вчилися в ній більш ніж три сотні студентів — виключно люди без магічних здібностей. Що поробиш, і цю категорію населення треба було вчити, тим паче, що лікарі-не маги користувалися попитом, особливо серед бідного люду. Тож дракони й потурбувалися, щоб безмагічні бідолахи отримували необхідну освіту, а знедолений люд — медицину.

Заклав академію попередній Верховний Владика, останній правитель із клану Золотих драконів. Двадцять сім літ тому він подарував людям свій замок у передгір’ях і заснував шість стипендій для найкращих студентів — як хлопців, так і дівчат.

Ті часи запам’яталися як надзвичайно неспокійні: збурення в людському суспільстві не вщухали, жінки боролися за право навчатися разом із чоловіками. Заснувавши нову академію, Владика вбив одразу двох зайців: забрав невдоволених жінок зі столиці і обмежив їхню освіту немагічною наукою. Найактивніші протестувальниці цим задовольнилися і поїхали вивчати медицину у Гірський Страж.

Попри те, що навчальний заклад вважався людським, очолював його дракон — Амадеус Рітцель, котрий усі свої роботи підписував скороченим ім’ям, схожим на людське — Рітц. Він був єдиним кваліфікованим магом в академії, а можливо, і в усьому місті, проте не єдиним драконом. Пару йому складав професор Харріс, що впав у немилість та був позбавлений магії ще під час правління Золотих — за які гріхи, ніхто достеменно не знав. А тепер і ен’Дорей приєднався до них, нехай ненадовго, та все ж.

***

На базар з’їздили швидко. Але лише тому, що Таїр винайняв бричку, чого Магда від нього аж ніяк не очікувала. Всі ж знають, що дракони над своїми грошима трясуться, як ніхто, а тут — така щедрість! Певно, новий знайомий заможний аж до непристойності, якщо може дозволити собі подібне.