Глава 2

Пауза, що виникла після цієї оповіді, тривала недовго. Магда швидко впоралася з емоціями. 
- Гаразд, - сказала вона. - Це все минуло. Тепер нічого не вдієш.
І переключилася на Таїра:
- Я бачу, ти простого життя зовсім не знаєш. Аристократ, дракон, столичний. 
Останні слова в її виконанні нагадували діагноз, за чим йшли висновок і призначення:
- Без допомоги не обійдешся. Поможу, не полишу. Я ж не звір. 
У відповідь на це Таїр не витримав і розсміявся: 
- І чого у мене таке враження, ніби мене щойно всиновили? 
- О! Вірно! І надалі так думай! Бо завели собі моду: справжня пара! справжня пара! А самі закриють в домі, наче в тюрмі, і все - ніякого життя. Щоб навіть оком не косив на мене! Втнув?
Це ж треба, яка гаряча селяночка! І все ж вона була надзвичайно смішною у своїй безглуздій самовпевненості.
- Ні, Магдо, - осадив він її. - Ти не цікавиш мене, як жінка і аж ніяк не можеш бути моєю справжньою парою. Моя пара померла багато років тому, коли ми були ще дітьми. Саме через це я відстаю у розвитку і виглядаю молодшим за свій вік. А ще у мене є наречена за домовленістю. 
- Померла? - розгублено перепитала дівчина. - Мені так шкода! Але від чого, Таїр?
- Від інфекційного параліча. Їй було п'ять, а мені вісім. Я теж захворів, але вижив, а з часом і одужав майже повністю.
- Харріс вивчає параліч… Ти приїхав розробляти вакцину! - здогадалася дівчина. 
Метикувала Магда швидко, так само, як міняла тему розмови.
- Посуд за собою кожен миє сам. Унітаз так само, - почала вона свій інструктаж. А Таїр від її відвертості ледь з табуретки не впав. Хіба можна жінці говорити про такі інтимні речі з чоловіком? Та ще й за обіднім столом! Не звик він до подібного.
- Їдальня в академії є, - між тим продовжувала дівчина, - працює вона кожен день, та лишень до обіду. Потім хоч траву щипай. Хоча, на мою думку, трава більш корисна і смачніша за те, що готують у нашій їдальні.
Овва! І почуття гумору у селяночки, виявляється, є!
- Не люблю я там їсти. Хоч воно й дешеве, але дуже несмачне. Я волію готувати сама. Це не важко і не довго, якщо є із чого. - Тут Магда згадала, що найближчим часом її чекає виключно картопляна дієта. - А продукти можна придбати на ринку, кожен день, рано вранці. Я тебе проведу туди. Це тут неподалік. 
- Розумієш, Магдо, - ніяково всміхнувся Таїр, - я не вмію готувати. Не знаю чи впораюсь. Може ти погодишся варити і для мене, якщо вже для себе готуєш? Я здатен заплатити.
Очі дівчини спалахнули на мить, але Таїр не встиг розпізнати ємоцію, що охопила її. Невже жадібність? Та ні.
- Не треба грошей, - сказала вона. - Достатньо буде якщо ти приностимеш продукти і поділишся зі мною. Я також ділитимуся з тобою, але зараз у мене в запасі є лише картопля, цибуля і трохи сала.
- Гаразд! - посміхнувся Таїр. Умови дівчиська видалися йому смішними. Невже вона гадає, що він сам бігатиме шодня на ринок? Сьогодні сходить туди на розвідку, а потім домовиться з кимось про доставку та й забуде про те раз і назавжди. - Складаємо угоду?
Магічну угоду? Таку, що жодна сторона порушити не може?
- Давай! - погодилася Магда. На драконячих харчах вона безболісно дотягне до стипендії, та й потім зможе економити. - Погоджуюся годувати тебе двічі на день, зранку і ввечері. Тільки не вередуй і продукти принось вчасно. А, ось іще, це важливо: мне не викрадай і в домі не замикай! Бо знаю я вас, драконів, - склала вона остаточно свої вимоги.
- Клянусь! - урочисто проголосив ен'Дорей.
Невідомо звідки в його руці взявся маленький стилет. Сонячний промінь блиснув на срібному лезі. А вона й забула, що кожен договір із драконом закріплюється кров'ю!
- Ой! - скрикнула дівчина, коли гострий кінчик кинджала торкнув її мізинця. Маленьку ранку одразу ж затис так само проколотий драконячий палець, гарний, доглянутий, з дорогою емаллю на нігті та чітким слідом перстня на засмаглій шкірі. Кров Таїра та Магди змішалась. Угода вступила в силу. Коли хлопець та дівчина роз’єднали руки, пошкоджень у них на пальцях не було. 

***

Маленьке провінційне містечко Гірський Страж поміж інших виділялося тим, що тут знаходилась єдина в країні медична академія немагічного профілю. Вчилися у ній більш ніж три сотні студентів, виключно люди без магічних здібностей. Що поробиш, і цю категорію населення треба було вчити, тим паче, що лікарі-не маги користувалися попитом, особливо серед бідного люду. Тож дракони і потурбувалися, щоб безмагічні бідолахи одержували необхідну освіту, а знедолений люд - медицину.
Заклав академію попередній Верховний Владика, останній правитель із клану Золотих драконів. Двадцять сім літ тому він подарував людям свій замок в передгір'ях і заснував шість стипендій для найкращих студентів, як хлопців, так і дівчат. 
Ті часи запам'ятались як надзвичайно неспокійні - збурення в людському суспільстві не вщухали, жінки боролися за право навчатися разом із чоловіками. Заснувавши нову академію Владика вбив одразу двох зайців: забрав невдоволених жінок зі столиці, і обмежив їхню освіту немагічною наукою. Найактивніші протестувальниці цим задовільнилися і поїхали вивчати медицину у Гірський Страж.
Попри те, що учбовий заклад вважався людським, очолював його дракон - Амадеус Рітцель, котрий усі свої роботи підписував скороченим ім'ям, схожим на людське, - Рітц. Він був єдиним кваліфікованим магом в академії, а можливо і в усьому місті, проте не єдиним драконом. Пару йому складав професор Харріс, що впав в немилість та був позбавлений магії ще під час правління Золотих, за які гріхи, ніхто достеменно не знав. А тепер і ен'Дорей приєднався до них, нехай ненадовго, та все ж.

***

На базар з'їздили швидко. Але лише тому, що Таїр винайняв бричку, чого Магда від нього аж ніяк не очікувала. Всі ж знають, що дракони над своїми грошима трясуться як ніхто, а тут така щедрість! Певно новий знайомий заможний аж до непристойності, якщо може дозволити собі подібне. Та й харчів накупив таких, що Магда лише на свята бачила, і посуд придбав з тонкої порцеляни, ще й в подвійній кількості, і чай колоніальний, справжній, відшукав, а він же ж такий дорогий! А ще сам доніс важкий мішок з покупками від воріт до гуртожитку, їй не дозволив навіть кошика з фруктами взяти. Сказав тільки:
- Не піднімай тяжкого, ти ж дівчина, тобі ще дитя виношувати. 
У відповідь Магда лише плечима знизала, а потім йшла слідом за ним і підсміювалась. От дурненький дракончик, про звичайне життя ніц не знає. Але ж як приємно…
А не такий вже він субтильний, як їй зранку здалося. Якщо не знати, що дракон, то виглядає як звичайний хлопець. Невисокий та худенький, щоправда, але не слабкий. Якщо трошки підгодувати, то дівки в чергу стануть. Ой, ні! У нього ж наречена є. Це ж треба, договірна! Все у тих драконів не по-людськи. 
В бібліотеці довго довелося стояти в черзі, зате всі книжки за один раз видали. І знову дракон мовчки закинув важкий мішок на плече. У Магди в руках залишився лише читацький квиток.
Тож коли дісталися до гуртожитку, Магда запитала:
- Незабаром полудень. Ти, напевно, зголоднів?
А Таїр із здивуванням відмітив: так, дійсно зголоднів. А він же ж і не памятав тих часів коли серед дня йому б хотілося поїсти!
От тільки перекусити цього разу не вдалося.