Глава 1

- Магда, та прокинься вже ти, соня! До нас приїхав такий хлопець! Із самої столиці, уявляєш? А як же він танцює! Ми з ним сьогодні всіх перетанцювали! - сусідка по кімнаті спішно ділилася враженнями від ночі, що збігала.
Магда піднесла до очей будильник. Окуляри шукати не стала. П'ята година ранку. Незабаром світанок.
- Спати лягай, невгамовна, - позіхнула дівчина.
- Ну, і чого ти вчора так раненько вляглася? - торохкотіла Еріса. - От і пропустила все, як звичайно. А він же ж спочатку всіх підряд запрошував, аж поки до мене черга не дійшла. Може і тобі пощастило би нарешті з хлопцем потанцювати!
- Еріса, - знов зітхнула Магда, - не люблю я танцювати і не дуже вмію, ти ж знаєш. 
- То й не навчишся ніколи, якщо будеш вдома сидіти!
Магда дійсно вчора звалилася спати ще до заходу сонця, бо дуже втомилася в дорозі. Доїжджати довелося з пересадками, та ще й з непідйомною валізою. Батько цього разу грошей дав обмаль, але наказав взяти продукти, щоб протриматися до стипендії. А ще ж одяг та книжки…
Еріса тим часом швиденько роздяглася. Одяг покидала на підлогу, хоча знала, що Магду це дратує, і вляглася у ліжко. Натягнула ковдру до підборіддя, але знов скинула її і обернулася до сусідки. Враження не давали їй спокійно влежати, дуже кортіло поділитися щастям.
- Такий вихований, гарний, добре вбраний! Провів мене аж до нашої кімнати, ще й руку поцілував.
- Як до кімнати?! Чого це ти його впустила? - скрикнула Магда. - Ми ж домовилися не запрошувати сторонніх! 
- А він зовсім не сторонній, - хитро глянула Еріса, - а навпаки навіть - наш сусід. Його спальня - в кінці коридору. Ах, Магдусечко, який хлопець! Я, здається, закохалася.
- Спи, дурненька, - поблажливо промовила Магда. - Скоріш за все твій принц дефективний.
- Чого це він дефективний? - підскочила Еріса. - З якого такого дива?
- А дивись-но: із столиці в наші нетрі просто так не їдуть. Він мабуть чимось завинив, от його і вислали, а може просто вчився погано. Хоча останнє малоймовірне - ректор не дозволив би неуку жити в нашому крилі.
- От вмієш же ти все зіпсувати, - буркнула подруга у відповідь. Та вочевидь, засмутилася не сильно, тому що вже за хвилину Магда почула її сонне сопіння. Сама ж дівчина із задоволенням потягнулася, начепила окуляри і зрозуміла, що остаточно прокинулась. Можна було починати новий день, останній вільний день перед початком навчального року.

***

Магді Брайс, студентці шостого курсу академії немагічної медицини було майже двадцять два роки. Вона була наймолодшою на своєму курсі, але всі п'ять років йшла попереду у навчанні. Загалом, в академії їх було шестеро таких, студентів, що мали однаковий, найвищій, рейтинг - на шостому курсі четверо і на п'ятому двоє, і всі вони жили тут, у елітному гуртожитку для аспірантів. Кращим студентам було відведено ціле крило невеликого флігелю - чотири спальні, вітальня і кухня. Три спальні були зайняті, жили студенти по двоє, остання ж до нині лишалася вільною. Протилежне крило будиночку займали четверо аспірантів.
З чоловічих кімнат було чути завзяте хропіння. Вочевидь, хлопці вчора не лише потанцювали добре, але й відмітили закінчення канікул. Подібне з ними деколи траплялося. Та нічого. Сьогодні відпочинуть, а завтра знов будуть наймудрішими на курсі.
А от зі спальні в кінці коридора не долинало ані звуку, так, наче там нікого не було. Може Еріса помилилася і там дійсно нікого нема? Затримуватися біля чужих дверей Магда не стала, а швидко пройшла на кухню. Вчора, в дорозі, їй не вдалося пообідати, а вечерю вона проспала, тож тепер якнайшвидше хотіла приготувати собі щось поїсти. Дістала з комори валізу, приготовану мачухою, відкрила і жалібно зітхнула, роздивляючись, що ж їй там з собою зібрали. 
На продукти цього разу рідня теж поскупилася. Картопля, цибуля, трішки сала в паперовій обгортці, невелика голівка сиру та коровай у старому рушнику, от і все, що знайшлося під кришкою. І як на цьому дотягнути до стипендії?
Магда знов важко зітхнула, вийняла з шафи сковорідку і почала чистити картоплю. Що буде завтра - невідомо, а от зараз їй неодмінно треба підкріпитися. 

***

Ельг-Таїр через силу намагався приспати себе, але сон тікав, бо дуже хотілося їсти. Хіба ж хто знав, що у цій забутій Богом академії ніякої їжі знайти в принципі неможливо? Та і в усьому чудовому місті, де вона розташована, також! Вчора Таїр не знайшов там жодного ресторану. Більш того, не зустрів жодної людини, яку можна було б запитати про хоч якийсь заклад харчування. Місто виглядало мертвим, там навіть собаки не гавкали. Надзвичайно розлючений він повернувся в академію, де йому припало жити наступний місяць, але і тут не знайшов нічого, що нагадувало б їдальню. Ти ба, танцмайданчик є, а черствого пиріжка ніде не купиш! 
Ні, заснути точно не вдасться. Судоми в животі не дадуть, тим більш, що з кухні пахне так, що слиною захлинутися можна.
Ніколи раніше Таїрові не доводилося страждати від голоду. У нього навіть звичайної потреби в їжі ніколи не виникало. Їх родинний кухар мало з шкіри не ліз щодня, щоби пробудити у хазяйського синочка хоч якийсь апетит. Ось тому, збираючись в містечко Гірський Страж, і не подумав Ельг-Таїр ен'Дорей, аристократ в бозна якому поколінні, що на новому місці йому знадобиться харчування. 
Таїр одягнув свіжу сорочку, пов'язав краватку і вирушив на кухню.
Коло плити хазяйнувала невисока чорнява дівчина в селянському вбранні і яскравому смугастому фартусі. Вона перегортала щось на сковорідці і співала. 
- Шановна раті, - шанобливо звернувся до неї Таїр, - чи не продасте ви мені трошки цієї чудової їжі?
Дівчина швидко обернулася, окинула його оком від маківки до кінців черевиків - неначе громовицею оперіщила через скельця своїх окулярів - і скрикнула:
- Дракон! Не наближайся!
Величезний ніж, забруднений жиром, вперся прямісінько у Таїрів живіт. У повному роздраї Таїр відступив назад і підняв руки в миротворчому жесті. 
Дівчина була беззаперечно людиною і він не сподівався, що його так швидко розпізнають. Та ні, подібного він взагалі не очікував, тому що вважав, що статися такого не може. Багато сторіч поспіль складний магічний ритуал боронив інтереси драконів, не дозволяючи людям розпізнавати представників давньої раси, і до цього часу сбоїв не давав. 
- Мене звати Ельг-Таїр, я тут новенький. Я не збирався тебе лякати, просто попросив трохи їжі, тому що дуже голодний і не знаю де можна перекусити. У мене немає нічого з продуктів, а ви тут, схоже, готуєте собі самі.
Напевне шок став тому причиною, але Таїр звернувся до дівчини на “ти”, чого раніше собі ніколи не дозволяв. На “ти”, до жінки? Жах!
Та дівчина жодної уваги на це не звернула. Вона опустила ніж і кивнула на стіл, де лежали нарізаний хліб та сало на бумажці:
- Сідай! 
Знов повернулася до плити і тим самим ножем, що мало не розкроїв драконячий живіт, перемішала смажену картоплю. 
- Тарілки у тебе також немає? - запитала вона і, не діждавшись відповіді, підсунула Таїрові грубо зліплений глиняний полумисок, накидала в нього картоплі, рівно половину від того, що приготувала, а пательню із залишком страви поставила біля себе. 
Вона що, збирається їсти просто зі сковороди?! 
Авжеж, Таїрові думки не склали таємниці для дівчини. 
- Другої виделки в мене також немає, - насмішливо повідомила вона і простягнула драконові красиву срібну ложку. - Тож доведеться тобі їсти або ложкою, або пальцями. Обирай! 
Собі залишила виделку, але поклала її не ліворуч, як годиться, а праворуч, там де мав би бути ніж. Однак іншого ножа, окрім того тесака, котрим вона перегортала картоплю, Таїр у неї не бачив. 
Схоже про культуру застілля ця рішуча раті нічого не знає, подумав ен'Дорей. Проте цей невтішний висновок не завадив йому накинутися на запропоновану їжу.
Скибка сірого хліба з тоненьким шматочком сала стала додатком до трапези. Звичайна селянська їжа, та Господь Милосердний тому свідок - нічого смачнішого у своєму житті Таїр не куштував.