2

2

Кажан, який ніс Іванну, приземлився на широченному даху величезного палацу.

А потім він перетворився на людину.

- Олеже? - вирвалося з вуст Іванни. - Навіщо ти мене вкрав.

- Я краще спитаю: навіщо він тебе приніс сюди, а не залишив у лісі, як планувалося? - втрутився у розмову батько Олега Остап.

- Бо я її кохаю та хочу залишити її собі. - виправдовувався Олег.

- Вона ніколи тебе не покохає. - підкреслив Остап.

- Але ж Іванна мене не кохала, коли ви домовлялися з її батьками, що вона буде моєю дружиною. - зауважив Олег.

- Тоді ти був би чоловіком спадкоємиці, тому потім би очолив і той світ. Я би тобі допоміг стати імператором раніше. Але ж тепер все вийшло інакше. - пояснив батько. - Позбудься її, щоб ніде не просочилося, що це наш рід винен у її загибелі.

- Можна я її залишу? Ніхто крім мене її більше не побачить. Обіцяю. - благав син.

- Ні! Я ж сказав: позбудься неї. Якщо цього не зробиш ти, я її особисто віднесу у найтемніший ліс нашого світу. - попередив Остап.

- Я це зроблю. Я сам. - пообіцяв Олег та перетворився на кажана, схопив Іванну та понес над палацом у напрямку найтемнішого лісу, який здавався лише чорною плямою десь на горизонті.

- Олеже, відпусти мене. Поверни мене додому. Я нікому не скажу, що це був ти. - попросила Іванна. - Я вагітна. Ти ж вбиваєш одразу обох. Мене та мою дитину.

- Жартуєш? Ти хочеш навести на мене гнів мого батька? Якщо я тебе поверну, звісно ж мій батько дізнається, що я не виконав його наказ! - обурився Олег.

- Але ж ти не раб та не прислуга, щоб виконувати чиїсь накази. - зауважила Іванна.

- Я - син найстрашнішого батька на світі. - відповів кажан.

Він летів, а чорна пляма ставала все більше та більше. Й ближче.

Поки у цій чорній плямі можна було вже розгледіти такі ж самі чорні дерева з чорним листям.

Кажан все летів до лісу, поки не влетів у його чорноту, а там - до самого центру чорної темряви.

Перевертень опустився на землю, ставлячи Іванну на ноги.

І перетворився на людину.

Дістав меч, замахнувся, але опустив руку.

- Йди! - наказав Олег.

- Куди? - запитала Іванна.

- Ти чекаєш, що я передумаю?! - грізно крикнув чоловік.

Іванна обернулася спиною до Олега та побігла, наскільки дозволяла їй вагітність.

- А-а-а-г-гггг! - завив Олег, не взмозі дозволити собі вбити кохану жінку, проявляючи через це чи то слабкість, чи то добродушність, чи то підставляючи жінку на більш довгу болісну смерть у найстрашнішому лісі світу.

Чоловік повернувся та перетворився на кажана. Взлетів та попрямував геть звідси.

Іванна тим часом продовжувала бігти, відчуваючи на собі погляд диких очей, які ближчали в темряві, чуючи шорох по різні сторони від себе.

Вона бігла та перечепилася, а потім покотилася вниз з висоти.

Приземлилася від того, що вдарилася від лежаче чорне дерево.

- А-а-а-а!!! - завопила Іванна від болю в животі: пологи вже почалися - їх спровокувало падіння та міцний удар при зупинці.

Звірі почали оточувати Іванну, оточуючи її.

Іванна, лежачи на землі, схопила гілку, що лежала поруч, та замахала нею:

- Тільки посмійте до мене доторкнутися! А-а-а-а! Боже! Врятуй мою дитину!!! - крикнула жінка.

Над нею завис напівпрозорий летючий корабель-привид.

Ця конструкція перетворилася на напівпрозору субстанцію, яка відкинула усіх хижаків у сторони, а потім просочуючи в них, від чого хижаки розсипалися, немов кольоровий попіл.

У цей час Іванна почала народжувати.

- Я так і знав, що мій син зрадить мене! - прокоментував старий кажан, коли на швидкості з великої висоти летів на Іванну, не помічаючи дивної субстанції, яка знищувала хижаків. - Я зараз закінчу розпочате.

- Допоможіть! - крикнула Іванна, яка в той час, лежачи на спині та народжуючи, дивилася в темне чорне небо, помітивши кажана, який стрімко летів на неї.

Субстанція швидко зробила щит над Іванною, в який врізався кажан.

- Як боляче! - пропищав кажан та тут же розчинився у просторі, перетворюючись на сивий попіл, який осипався на Іванну.

- А-а-а! - ще раз простогнала жінка.

Якісь напівпрозорі руки, які витягнулися з невідомої субстанції, обрізали пуповині, - і…

- Вя-вя-вя-я - на весь чорний ліс пролунав крик дитини.

Іванна узяла дівчинку на руки, помітивши, коли у повній темряві поруч з дитиною спалахнула якась іскра, на її спині червону… саме так… червону троянду.

- А-а-а. - це спазми спровокували народження посліду - місця, в якому розвивалася дитина.

Іванна притисла до себе свою дочку.

Але через мить дитина счезла.

- Доню! Навіщо в мене забрали мою доньку?

Ще мить: і жінка опинилася в іншому лісі біля того камня, який вміє говорити. Але він тоді мовчав.

- Дивіться! Іванна повернулася! - крикнув Михайло, який до цього уважно вивчав сліди, та підбіг до своєї дружини, стаючи навколішки та беручи її за руку.

Цілий натовп охорони наблизився до Іванни.

- Я загубила дочку… В мене її забрали… - пожалілася Іванна, лежачи на ґрунті, не в змозі встати.

- Де? Де забрали? - запитав Михайло.

- У чорному лісі. Остап, батько Олега, намагався мене вбити, але щось захистило мене, допомогло народити, а потім забрало мою доньку та повернуло мене сюди.