Розділ 5. Випробування буття

Вхід у Розлом

Темрява навколо них не була порожнечею — вона дихала, рухалася, ніби мала власну свідомість. Астрід і Даніель зробили перші кроки вглиб Розлому, і простір навколо став змінюватися. Небо зникло, замість нього — безмежне мерехтіння частинок, що нагадували зірки, хаотично переплетені у складну мережу.

— Це… нагадує мені квантову суперпозицію, — прошепотів Даніель, спостерігаючи, як частинки змінюють форму під їхніми кроками.

— Кожен крок — це спостереження, — додала Астрід, її голос звучав спокійніше, ніж вона відчувала себе насправді. — Якщо Всесвіт — це система, яка реагує на наші дії, то ми змінюємо його лише самим фактом присутності.

Даніель зупинився.

— Це значить, що тут не існує стабільної реальності. Наші думки, наші наміри формують те, що відбувається.

— Якщо це так, то моя нестабільність може зробити все ще гірше, — Астрід похитнулася, відчуваючи, як її тіло знову стає невагомим.

Даніель швидко схопив її за руку.

— Ні, — його голос звучав твердо. — Ми використаємо це на нашу користь.

Він дістав записник, на якому були його розрахунки.

— У парапсихології є концепція "морфогенетичних полів" Шелдрейка — ідея, що кожна людина має власний енергетичний відбиток, певний код душі. Він визначає її зв’язок із реальністю та простором.

— Якщо код пошкоджений? — запитала Астрід.

— Тоді особистість починає руйнуватися, — відповів він, гортаючи сторінки. — Але є ще одна теорія: фрактальна структура свідомості. Якщо наш розум функціонує як складна система самоподібних патернів, то навіть часткове відновлення одного елемента може спричинити регенерацію всієї структури.

Він показав їй схему.

— Це означає, що якщо ми знайдемо твій початковий енергетичний код, ми можемо перепрограмувати нестабільні частини й відновити твою свідомість.

Астрід задумалася.

— Але де ми знайдемо цей код?

Даніель подивився на неї.

— Усередині тебе.

Попереду з’явилася арка, складена з енергетичних потоків, що нагадували нервові імпульси людського мозку.

— Це вхід у точку стабілізації, — сказав Даніель.

Астрід зробила крок уперед і раптом…

Вона побачила себе.

Перед нею стояло її власне відображення — схоже й водночас чуже. Очі цього відображення були порожніми, ніби воно не мало свідомості.

— Хто ти? — прошепотіла Астрід.

— Ти, — відлунням пролунав голос.

Даніель наблизився, напружено спостерігаючи.

— Це частина твоєї душі, яку ти втратила, — сказав він. — Вона не має власного "Я", бо твоя структура фрагментована.

Астрід відчула, як її серце стиснулося.

— Як мені повернути її?

— Усвідомлення. Ти маєш відновити свою інтеграцію.

Вона зробила ще один крок.

— Чому ти зникла?

— Ти відпустила мене, — відлуння знову відповіло.

— Я хочу повернути тебе.

— Ти не можеш.

— Чому?

— Бо ти досі не прийняла себе повністю.

Астрід здригнулася.

— Прийняти себе?

Даніель стиснув її руку.

— Це має сенс. Якщо код душі працює як фрактальна структура, він не може бути відновлений зовнішнім впливом. Він має самовідновитися.

— Отже… я повинна сама стати собою? — вона глибоко вдихнула.

Її відображення простягнуло руку.

— Чи ти готова знову стати цілісною?

Астрід на мить заплющила очі. Вона пригадала всі моменти, які забула, всі відчуття, які втратила. Вона пригадала, як Даніель був поруч, як він боровся за неї.

Коли вона знову відкрила очі, її рука торкнулася відображення.

Світло вибухнуло.

Даніель зробив крок назад, затулившись рукою від потоку енергії, що вирвався з їхнього контакту.

Астрід відчула, як її тіло пульсує в такт цій хвилі. Вона ніби відчула себе повністю, уперше за багато днів.

Її код стабілізувався.

Даніель підбіг до неї, його очі сяяли хвилюванням.

— Ти тут?

Астрід глянула на нього.

— Так, — вона усміхнулася. — Я тут.

Він стиснув її плечі.

— Ти не розумієш… Ти повністю тут.

Вона відчула це. Відчуття легкості, нестабільності зникло. Її тонкі тіла повернулися на свої місця.

— Ми зробили це?

— Ми зробили це, — підтвердив він.

Але вони знали, що випробування ще не закінчилися.